Чоловік не може утримувати сім’ю, але й сидіти з однорічною донькою вдома відмовляється

Я знаходжусь у замкнутому колі і не знаю, як вилізти з нього. Все так просто і водночас важко. Складнощі у вирішенні нашої головної проблеми додає чоловік своєю впертістю. Ми конкретно просіли у фінансовому питанні. Якщо говорити прямо – ще кілька місяців, і ми з чоловіком вже один одного почнемо їсти.

Поки що лише мізки ложечкою виїдаємо своїми непорозуміннями. Хоча, начебто, що тут складного? Ідіть на роботу та буде вам щастя! А ні, не вгадали! Було б грошове щастя, якби мій благовірний умів контактувати з людьми. Він за освітою автослюсар. Але коли вийшов на роботу за фахом, то зрозумів, що це – не його.

Куди податися? Думав він близько року, доки не пішов працювати менеджером у магазин меблів. На той момент ми вже були одружені, але донькою ще не обзавелися.

Я довго думала: чи варто взагалі заводити дітей, якщо доходи у чоловіка нестабільні. На що Артур запевнив мене, що він знайшов ту нішу, в якій розвиватиметься. І про гроші мені не варто хвилюватись.

Я йому повірила, бо люблю чоловіка. Мені було вигідно довіряти його словам, хоча об’єктивно я розуміла, що Артур як працівник дуже навіть ненадійний.

Я старша за чоловіка на 8 років, тому всю відповідальність брала завжди на себе. Моя зарплата дозволяла нам ні в чому не відмовляти, навіть коли Артур був у пошуках роботи.

Чоловік наполягав довгий час, щоб ми завели дітей. Він був дуже впевнений у своїх силах. Я на той момент все ще сумнівалася, що він потягне нашу сім’ю, але думала, що на мінімальні потреби вистачить коштів. Плюс ще я відклала деяку суму про запас.

Спочатку ми жили нормально на одну зарплату Артура. Звичайно, багато в чому обмежували себе – я перестала купувати обновки, обходилася мінімальною кількістю косметики, манікюр і педикюр робила сама собі. Загалом, економію сімейного бюджету я зробила суттєву, проте суміші і памперси для малюка коштували недешево. А ще одяг, з якого дитина виростає за пару місяців.

Хоч ми мінімізували свої витрати на себе, але все ж таки доходів чоловіка нам не вистачало. Підвищення йому точно не світить – я вдячна, що його досі не звільнили через ставлення до роботи.

Я давно виношувала ідею – відправити чоловіка сидіти декрет, а самій вийти на роботу. У такому разі ми всі були б у плюсі.

Коханий сидів би вдома з дочкою і особливо б не напружувався: все ж таки, 1 рік – не 1 місяць, тому з донькою зараз набагато простіше.

А я перекривала б своєю зарплатою і необхідні витрати – на їжу, комуналку, оплату оренди квартири, дитячі речі, їжу та памперси, але й ще могла б дозволити, – і на індивідуальні бажання ще залишалися б кошти.

На мене, так мій варіант дуже логічний і вигідний, якщо дивитися на потреби всієї сімʼї. Але чоловік так не вважає.

Артур навідріз відмовляється від моєї умови. Для нього чоловік у декреті – сором та ганьба. Чоловікові навіть думати гидко про такий варіант. Він переживає за те, що друзі та близькі засміють його за те, що він сидить із дитиною як жінка.

Для мене немає нічого ганебного в тому, що чоловік сидить з однорічною дитиною дома, а його дружина працює. Ми ж не в середньовіччі живемо.

Я впевнена, якщо жінка схильна більше заробляти і працювати на благо сім’ї, а чоловік може виховувати дітей, то це теж – робоча схема відносин. У нашому випадку немає іншого виходу. Або я стану здобувачем сім’ї, або ми просто звернемося калачиком з голоду!

Дружину доведеться змиритися з тим, що він незабаром стане “бородатим нянькою”, інакше ми просто не зможемо існувати далі – не те, щоб жити!