Наталя дізналась про зраду чоловіка, але не впала в паніку, а задумалась і придумала, як його провчити. За себе та за дітей

«За законом його, звичайно, за це не притягнеш, — думала Наталя, з цікавістю дивлячись на чоловіка. – Подумаєш! Застукали його вчора ввечері з іншою. Але, за справедливістю, він має бути покараний».

— Хочеш, я скажу, чим це все для тебе закінчиться, якщо ти й далі пред’являтимеш якісь претензії? – сказав Юрій. — Я з тобою розлучуся. Ось і все, чого ти досягнеш. Зрозуміла? І ти залишишся без чоловіка. Із трьома дітьми. Ти будеш незаміжньою, яка виглядає старшоюю за свої роки,нікому не потрібною жінкою. І з трьома дітьми, без чоловіка, у бідності, і так проведеш решту життя.

— Моя тобі порада, — вів далі Юрій. — Припиняй драматизувати і… продовжуй займатися домом та дітьми. У тебе це добре виходить. І якщо будеш добре поводитися, то я, можливо, пробачу тобі твої грубі слова на мою адресу. Ти зрозуміла?

“Що я можу? – думала Наталя. — Ну, я зараз візьму в руки сковорідку і що? Я сяду, а він вийде з лікарні і насолоджуватиметься моїм важким становищем. Ще дякую скаже, що так просто від мене відбувся».

— Дітей клич! – закричав Юрій. — Хочу поговорити з ними. Вчора я не зміг це зробити. Все через тебе. Це ти у всьому винна. Ти взагалі, головою думаєш, коли щось робиш?

Якого милого ти приперлася вчора додому, коли на тебе там не чекають. Адже ти поїхала до мами. На три дні. І раптом – на тобі. Несподівано повертаєшся додому вже наступного дня. Та не одна. Ти ще дітей наших із собою притягла.

– Ти що, зовсім нічого не розумієш? – розійшовся Юрій. — Невже ти й думки не припускала, що коли тебе нема, я можу бути з кимось? Тобі так важко було зателефонувати та повідомити про свій приїзд? Ну, гаразд, ти не думаєш про мене, але про дітей ти маєш думати? Хіба не повинна ти, як мати, берегти їхні чисті дитячі душі від усього брудного?

— Ти розумієш, що тепер твориться в їхніх маленьких душах,— у голосі Юрія чулася щира образа,— після того, як вони побачили все… це… що тут діялося. І після всього, що ти накола, ти ще смієш стверджувати, що любиш своїх дітей і піклуєшся про їхній душевний спокій?

— Та якби ти любила їх, то сто разів би подумала! – Юрій перейшов на крик, – перш ніж приїжджати додому! Без попередження. Сто разів би подумала!

«Може, все ж таки сковорідкою? Не зараз, звісно. А коли він обідатиме, наприклад… Ні. Не вийде. Ну, припустимо, що сковорідку я зможу взяти в руки і навіть підняти її на належну висоту, але гарненько вдарити — навряд чи. Сили не вистачить.».

– Що ти дивишся? – сказав  Юрій. — Що ти дивилася на мене? Губки тремтять, кулачки стиснула. — мерзенна усмішка була на обличчі Юрія. – Скандалістка! — раптом закричав він, зриваючись на фальцет.

Наталя навіть здригнулася від несподіванки.

— Дітей клич! — сердито прошипів Юрій. — Дивиться вона тут у мене.

Прийшли діти.

– Дітки, – сказав Юрій. — Тут таке діло. Все, що ви вчора побачили, коли… повернулися зі своєю мамою додому… Як би вам це краще пояснити? Я не знаю, що ви там думаєте, але хочу, щоб ви знали, мені не подобається, коли діти погано поводяться. Ви мене зрозуміли?

— Зрозуміли, — безладним хором відповіли діти.

— Коли ви станете дорослим, — сказав Юрфй. — Ви зрозумієте, що у батьків немає нікого дорожчого за їхніх дітей. Ідіть у свою кімнату і пам’ятайте, що… я люблю вас.

Діти пішли. Юрій глянув на дружину.

— Ти ось що… зрозумій, — сказав він. — Про розлучення навіть не думай. Розлучення я тобі не дам. По мені так нехай тебе краще взагалі не буде, ніж якщо ми розлучимося, і ти станеш вільною та щасливою жінкою. А ти ж, мабуть, тільки про це й мрієш усі ці десять років, що ми разом.

«Не пам’ятаю, про що мріяла ці десять років, — подумала Наталя. — Дуже довгий термін. Пам’ятаю, що нещодавно я мріяла про сковорідку».

— Бо ти мене знаєш, — вів далі Юрій. — Я ні перед чим не зупинюся. І якщо ти тільки посмієш подати на розлучення, то… Нарікай тоді на себе. А я тебе попередив. От і думай.

Наталя спробувала щось подумати, але не змогла.

– Пішла геть! – сказав Юрій.

“Що робити? Що робити?? — думала Наталя, заходячи до дітей у кімнату. — Так далі не може тривати. Мені від нього не втекти. Сам він мене ніколи не відпустить і мучитиме все життя».

Діти злякано дивилися на матір. Заспокоївши дітей, Наталя пішла на кухню.

«Думай, Наталко, думай, — подумки казала вона собі. — Ти обов’язково щось вигадаєш. Щось дуже просте. Просте до примітивності. Просте, як три копійки. Просте як антична література. Думай. Все має бути просто, ясно та зрозуміло.

«А що, коли… — подумала Наталя і посміхнулася. – Господи! Та чого тут думати. Адже все очевидно. Тут навіть і думати особливо нема про що. Все просто і зрозуміло».

Як тільки Наталя зрозуміла, що їй робити, так одразу заспокоїлася, повеселішала й поглянула на життя по-іншому. Життя знову видалося їй цікавим і багатообіцяючим. Наталі стало раптом так добре, що вона навіть вирішила трохи потішитися і отримати задоволення.

«Ну а що,— подумала Наталя,— тепер, коли я точно знаю, як відповім йому за його зраду і тим самим помщуся і за себе, і за дітей, я можу дозволити собі й похуліганити. Небагато. Зовсім трохи”.

Наталя прийшла на кухню, включила голосно музику, почала робити млинці та співати. Юрій, почувши, що в квартирі раптом стало весело, вирішив прояснити ситуацію.

— Чого це ти така весела? – сказав він. – Я не зрозумів.

— А чого не веселитися? – сказала Наталя. — Ось зараз поїмо млинців і підемо з дітьми гуляти. Хочеш із нами?

Юрію здалося це дуже підозріло. Ще годину тому його дружина вся в сльозах дорікала йому за невірність, а зараз… Не впізнати просто. Весела і щаслива пече млинці, гуляти збирається.

— Бачу, ти не гніваєшся вже на мене, — сказав Юрій, — це правильно. Хто старе згадає, тому…

— А чого сердитися, — з подивом перебила його Наталя. — Це за вчорашнє?

— Ну так, — сказав Юрій і розгублено шморгнув носом.

— Що з бабою тебе застукала? – здивувалася Наталя. – Так, Господи, теж мені, трагедія. Вона хто?

– Вона? — тупо перепитав Юрій, не розуміючи, до чого Наталя хилить. — Жінка, — сказав Юрій, не знаючи, що сказати з цього приводу.

– А-а! — багатозначно сказала Наталя, перевертаючи млинець.

І так само пройшов весь цей день і всі наступні дні. Наталя поводилася, як зазвичай поводяться щасливі, життєрадісні жінки.

Минув тиждень після того інциденту. Юрій уже забув цю історію і жив безтурботно та радісно, ​​як раптом…

Десь о другій ночі Юрія розбудив телефонний дзвінок.

— Чому Ви думаєте, Ваша дружина останнім часом така поступлива, весела, щаслива, життєрадісна? — одразу спитав жіночий голос.

– Що? — злякано промовив Юрій.

– А все просто. У неї з’явився інший. Його звуть Влад. Більше я поки що нічого Вам сказати не можу. Будьте обережні. Це дуже серйозна і багата людина. Вони вдвох щось задумують проти вас.

– З ким я розмовляю? – сказав Юрій.

– Мене звати Маша. Я – дружина Влада. Наталя хоче його відвести у мене. За допомогою його грошей та зв’язків вона розлучиться з зами, відтяпає у зас половину майна, забере дітей, навісить на вас величезні аліменти і буде щаслива. З Владом. А як же я? А як же ви? Про це вони зовсім не думають. Вони щасливі і тому думають зараз лише про себе.

— На мою думку, — продовжував жіночий голос у слухавці, — Ваша дружина забула навіть про своїх дітей. Нам треба триматися разом, Юрій. Сьогодні вони знову зустрінуться. До речі, Юрій, знаєте, чому Наталя тиждень тому повернулася додому на день раніше? Вона не була у своєї мами. Вона вже тоді зустрічалася з Владиславом.

– Це брехня! — вигукнув Юрій.

– Це правда, – сказала Маша, – яку легко з’ясувати. Запитайте свою тещу, чим вона займалася тими днями. Ви зрозумієте, що ваша дружина вас обманює. А Ваша зрада для неї – це не більш ніж хороша нагода піти від Вас.

— Але ж її сльози? — вигукнув Юрій.

— Вистава, — відповіла Маша. — Ваша дружина хороша актриса. Будьте з нею обережніші. Якщо що, дзвоніть.

«Що за нісенітниці? — подумав Юрій і пішов подивитись, що робить дружина».

– Чому ти не спиш? — спитав Юрій, знайшовши дружину на кухні з книгою.

Наталя розсіяним поглядом подивилась на чоловіка.

– Ах, це ти, – розчаровано промовила вона. – А мені зовсім не хочеться спати.

Наталя поклала книгу на стіл і підійшла до вікна.

— Сьогодні така ніч, — задумливо промовила Наталя. – Місяць. Зірки. Я вийшла на балкон і відчула запах свіжого листя.

— Якого листя? – перебив Юрфй. – На вулиці мінус десять.

– Так? — задумливо здивувалася Наталя. — А я й не помітила. Дивно. Березень і раптом… Мінус десять. Це так… хвилююче… А я нічого не помічаю. Живу, як у тумані. Значить, це мені здалося. Весь день мені сьогодні чогось мріяти хочеться. Дивлюся… місяць, зірки, вітер і… так раптом захотілося відчути запах свіжоскошеної конюшини.

«Конюшина? — одразу подумала Наталя. — Свіжоскошена? Щось я трохи того. Перегнула з конюшиною. А з іншого боку. Чому перегнула. У закоханої жінки не таке в голові буває. Нормально все з конюшиною».

– Спати йди, – сказав Юрій. — Мріє вона.

Юрій намагався заснути. Але думки різні заважали. А тут ще дружина кілька разів уві сні сказала щось схоже на Влад. Юрій згадав про свіжоскошену конюшину і його занудило.

«Влад, Влад, Влад, — думав Юрій, повертаючись з боку на бік. — Який такий Влад? До чого тут конюшина?»

Вранці Юрій отримав від Маші нагадування про зустріч Наталії та Влада.

— Хочу до мами сьогодні поїхати, — сказала за сніданком Наталя. – Увечері повернуся. Ти не проти?

Юрій мало не подавився від такого її нахабства.

— Давно не була в неї, — говорила Наталя, стукаючи Юрія по його величезній спині своїм маленьким кулачком, поки він не прокашлявся.

– А діти? — спитав Юрій

– Які діти? — не одразу зрозуміла Наталя і з цікавістю подивилась на Юрія.

Юрій, у свою чергу, теж з цікавістю дивився на Наталю. Якийсь час вони обоє мовчали і з цікавістю розглядали одне одного.

Першою схаменулась Наталя.

– Ах, так… Діти… – сказала вона і тяжко зітхнула.

— Діти, діти, діти, — тихо повторила вона і глянула на Юрія очима, сповненими сліз. — Чому завжди, коли людина щаслива, то одразу якісь діти втручаються в її життя? А? Чому?

— Я не зрозумів, — тихо промовив Юрій.

— Вибач, вибач, — у голосі Наталії чувся розпач. – Вибач. Не слухай мене. Я зовсім не своя сьогодні. То що діти?

– Ти не хочеш їх із собою взяти? — спитав Юрій. – До своєї мами!

— Ти маєш рацію, — сказала Наталя. — Як завжди правий. Тисячу разів правий. Звісно ж, діти поїдуть зі мною. Як я могла забути про них? Яка я мати? Та що зі мною відбувається? Живу… як у тумані. Все мені щось здається і здається. Ось учора, пам’ятаєш, я розповідала тобі вночі на кухні про місяць, зірки, вітер. Так ось…

— Їдь до мами, — сказав Юрій, покинувши кухню, — і дітей не забудь.

Юрій набрав телефон Марії та все їй розповів.

– Хитра вона у тебе, Юра, – сказала Маша. — Дітей завезе до матері, а сама поїде до Влада. Ось побачиш.

– Побачу? — вигукнув Юрій.

– Так-так, – сказала Маша, – звичайно ж, ти повинен це побачити.

— Що робити? — спитав Юрій.

— Перевага на нашому боці, — сказала Маша. – Ми знаємо про них все. Вони про нас нічого не знають. На цьому етапі потрібно просто за ними стежити і нічого не робити. Спробуй простежити за нею. І пам’ятай. Владисла — дуже серйозна людина.

— Я сам — серйозна людина, — почав Юрій, але почув короткі гудки.

Юрій брудно вилаявся, невдоволений тим, що Маша перервала розмову. Він набрав її номер.

— Як він виглядає? — нервово говорив Юрій. — Влад твій. Як я його впізнаю?

— Я надішлю тобі кілька його фотографій на телефон, — сказала Маша.

Юрій з жахом дивився в телефоні на Влада і не розумів, що Наталя знайшла в ньому.

«Скільки ж йому років! – думав Юрій. – Шістдесят, не менше».

Юрвй подзвонив до Маші.

– Я зрозумів, – сказав Юрій. — Ви прикалюєтеся з мене.

– Все дуже серйозно, – сказала Маша. – Більш ніж.

— Але ж він старший за Наталію вдвічі майже! — вигукнув Юрій. — Як я можу ставитися до цього серйозно?

— От коли твоя дружина та Влад відтяпають у тебе половину майна, ти зрозумієш, наскільки це серйозно, — сказала Маша. – Не дурій. Стеж за дружиною. І… будь обережний. Це дуже могутня людина. Я помолюся за тебе.

— Як помолюсь, ти про що? — закричав Юрій, але в телефоні лунали короткі гудки.

Юрій вийшов у коридор. Наталя та діти виходили з квартири.

Спершу Наталя поїхала до матері. Протягом години вона була в неї. Із під’їзду вийшла без дітей. Сіла у таксі. Приїхала до аеропорту. За годину вона відлетіла до Парижа.

Все сталося так швидко, що Юрій навіть не зміг нічого зробити. Він увесь час, намагаючись бути непомітним, стежив за дружиною, але коли зрозумів, що вона ось-ось полетить, було вже пізно щось робити.

Юрій вийшов із будівлі аеропорту і сів у машину. Він уже збирався їхати, як прямо перед його машиною пройшов Владислав, що миттю глянув у бік Юрія. Той самий Влад. Юрій би впізнав його з тисячі.

Юрій побіг за Владом, але… Він не знайшов його в аеропорту. Влад, як крізь землю, провалився. Юрій обшукав увесь аеропорт. Марно.

Додому Юрій повернувся тільки о першій годині ночі. Дзвонив Маші, але та не відповідала.

Наталя зателефонувала Юрію за два дні.

– Що це означає? – закричав Юрій.

– Все просто, Юра, – сказала Наталя. — Просто, як і усе геніальне. Я йду від тебе. Ми розлучаємося.

– Як ідеш? – не зрозумів Юрій. – Як розлучаємося? І ти так сміливо про це кажеш? Після того, як я розповів тобі, чим ти ризикуєш?

– Нічим я не ризикую, Юра, – сказала Наталя. – І нічого ти мені не вдієш. І ти це чудово сам розумієш. І як тільки я це зрозуміла, мені стало дуже легко жити. Ми з тобою розлучимося, діти залишаться зі мною, я відтяпаю в тебе половину майна, і ти платитимеш своїм дітям величезні аліменти.

Бачиш, як виявляється легко і просто можна покарати чоловіка за зраду. А все інше, Ваня, це я так розважаюсь наостанок.

— Але за що ти зі мною так, Наталко? – сказав Юрій.

— Це моя помста тобі, Юра, — сказала Наталя, — за твою зраду.

— Ти йдеш до Влада? – кричав Юрій. — Тож ти така смілива? Так от мені все відомо. Ти проміняла мене на чоловіка, який старший за тебе майже вдвічі? Я знаю, що ти давно з ним зустрічаєшся. Я все про вас знаю.

– Яка різниця, на кого я тебе проміняла, з ким я зустрічаюся і до кого тепер іду, – сказала Наталя. — Може, до Влада, може, до когось іншого. Зараз головне, що я йду від тебе. А перед розлученням я вирішила трохи помандрувати. Мама дала мені достатньо грошей і за цей місяць я дуже цікаво збираюся їх витратити. Без тебе.

— Я заберу у тебе дітей! – закричав Юрій.

– Навіть так? — у голосі Наталії чулося радісне здивування. — Отже, після розлучення я не буду незаміжньою жінкою з трьома дітьми? Як це розуміти?

– Що розуміти? – не зрозумів Юрій.

— Твою небувалу до мене доброту, — сказала Наталя. — Треба Владові повідомити. Нехай і він потішиться разом зі мною.

— А йому що за радість, — не зрозумів Юрній

— Ну, як же! – Вигукнула Наталя. — Він думає, що бере мене з трьома дітьми, а виявляється, що жодних дітей і не буде. Діти з татом залишаються. Ну просто, як у казці. Добре все. Мені час бігти. Лечу далі. Повернуся, подзвоню. Якщо скучаєш за дітьми, можеш забрати їх у мами. Вони зараз із нею. Її я попередила. До зустрічі, Юра.

Юрій за дітьми не скучав і до тещі за ними не поїхав. І, звичайно, після розлучення діти залишилися з Наталією.

«Одну б я ще, може, й узяв, — думав Юрій. — Але ж не трьох! Ні. Я не настільки дурний, як думають деякі».

Але Юрій лукавив. Він і одну дитину не взяв би, бо не хотів ставати неодруженим чоловіком навіть з однією дитиною.

Наталя дуже добре знала характер Юрія і тому анітрохи не сумнівалася, що діти залишаться з нею.

Що ж до Владислава, то його роль відіграв дуже близький знайомий Наталі мами — Степан Васильович. А маму Наталії звуть Маша. Вона й відігравала роль дружини Владислава, коли з його телефону дзвонила Юрію.

Минуло два роки, і Юрій дізнався, що Наталя знову виходить заміж. Юрію стало дуже цікаво, за кого. Він навів довідки і виявилося, що це не Влад.

«А де ж Влад, — подумав Юрій. – Нічого не розумію”.

І ось, якось гулюючи Юрій побачив Наталю та Владислава разом. Він навіть не звернув увагу на те, що поряд йшла Наталки мама. Юрій бачив лише Наталю та Влада.

Найбільше його вразило те, що Влад щось розповідав, а Наталя голосно сміялася. Вони пройшли повз Юрій, навіть не звернувши на нього уваги.

«Знову цей Влад! — з жахом подумав Юрій. —Та що вона знайшла в ньому, я не розумію. Цікаво, а де зараз чоловік Наталі? Мені його шкода. Права була Маша. Це справді… серйозна і могутня людина.»