Коли людина вивалює ноги в проході, я спокійно наступаю на них. Ні разу не пошкодував

У будь-якому транспорті відразу ж помічаєш молодь, яка сидить уткнувшись носом у телефони, а над нею стоять люди похилого віку. Раніше такого не траплялося. Але не десять років тому, а значно раніше. Ви уявляєте, яку різницю відчувають корінні жителі нашої столиці, а не ті, хто приїхав до неї.

Може бути я не правий, але я веду себе як “дзеркало”. Якщо хтось раптово переді мною зупинився, і я зіткнувся з цією людиною, то в таких випадках говорю, що в неї не працюють стоп-сигнали.

А ось поведінку нинішньої молоді можна описати так: «Мені так зручно і оточуючі мене не турбують». Нас раніше, тобто старше покоління, виховували інакше. Нам прищеплювали поважати оточуючих, тим більше старших людей.

Коли бачу людину, що сидить у громадському транспорті і витягла ноги на весь прохід, то без зазріння совісті наступаю на них. І жодного разу про це не шкодував!

Вражають пасажири, що ставлять свої сумки не собі на коліна, а на сидіння поруч. Терпіти не можу станції метро, ​​на яких знаходяться університети та коледжі, адже щойно відчиняються двері, всі ці студентики, які відсиділи кілька пар, знову прагнуть посадити свою п’яту точку на вільні місця. При цьому вони не помічають літніх та вагітних.