Андрія дратувало, що його сусідка грає на музичних інтрументах, він любив тишу. І ось, коли настала довга тиша, він відчув, що щось не так і помчав до її квартири. Як виявилось, недарма

Один чоловік, старий холостяк, ненавидів свою сусідку. Вона заважала йому жити. Він працював у банку, цілими днями рахував, множив, складав, вичитував і додавав відсотки, ділив, складав звіти, дуже важливі звіти. Звичайно, це програма робила, але вся відповідальність була на ньому.

І ось він додому приходив у свою акуратну, ідеально чисту квартирку. Заварював чай ​​за правилами у маленькому чайнику. Сідав у крісло, хотів відпочити, почитати новини фінансових ринків… А сусідка починала грати на роялі. Або на фортепіано. Або на піаніно, – на якомусь інструменті починала грати якусь музику.

Цей старий холостяк музику не любив і гадки не мав, що сусідка виконує. Але музика дратувала його жахливо. Заважала відпочивати.

Він поговорив із сусідкою, подзвонив у двері, потім сухо й чемно заявив, що музика заважає. Треба грати тихіше. А краще взагалі не грати.

Сусідка щось белькотіла, мовляв, їй треба займатися, це її професія, вона після дев’ятої не грає, вибачте, будь ласка. Але я не можу зовсім не грати. Така худа білобриса дама в халаті.

І продовжувала грати. На зло, напевно. Прямо какофонія та каскад звуків: ба-ба-ба-бам! Та-ра-ра-рам! Блям-блям-блям… Тоді цей чоловік написав претензію і поклав у поштову скриньку сусідці, попередньо завірив у нотаріуса. І скрини зробив, копії – це обов’язково. І все одно того ж вечора знову ці звуки. Кошмар просто.

Тоді цей чоловік написав заяву дільничному. Мовляв одна дама, із хуліганських спонукань систематично грає на музичних інструментах, яка проживає за такою адресою. Спеціально голосно, з явним наміром порушувати чужий спокій. Скрини та копії додаю. А також аудіозапис звуків, завірений двома свідками. Двірником та консьєржем.

І знаєте, допомогло. Почалася блаженна тиша. Чути тільки, як годинник цокає. І тихий шерех клавіатури, коли читаєш важливі економічні статті. День, два, три – повна тиша. Навіть дивно. Цей Андрій сам не помітив, як звик до музики. Вона ж звучала щодня рівно годину, він заміряв час. А зараз тиша. Мабуть, допомогла скарга. Дуже дуже добре!

Пройшов тиждень. Тихо та чудово проходили вечори. Але чомусь цей Андрій почав непокоїтися. Може, дільничний грубо поговорив із цією сусідкою. Може, залякав її. Може, вона налякалася сильно й тепер боїться підходити до свого рояля, — не знаю, що там у неї.

Вона могла б іноді грати тиху музику півгодини, наприклад. Щось мелодійне. Це можна. Він за цей час прийме душ, заварить чай, повечеряє. Чого це вона зовсім замовкла, ця бліда жінка? Якось шкода її. Якось недобре на душі.

Можна скласти графік її гри. Наприклад, з 18:45 до 19:15. По середах та суботах. Це справедливо та чесно. Підписати цей графік, запевнити, нехай грає свої “ба-ба-ба-бам!”. Якщо це їй по роботі треба.

І цей Андрій перевдягся. Він із квартири в піжамі не виходив. Зав’язав краватку. Черевики почистив. І подзвонив у двері до сусідки. А там – тиша.

Він ще раз зателефонував. І почув тихі кроки. Все ж таки чутність була підвищена. Треба написати скаргу на будівельників, як це він не додумався. Потім почув важкий подих. Такий, зі свистом. А потім сусідка відчинила двері.

Стоїть і хитається. Ще блідіша і худша, ніж раніше. Але червоні плями на обличчі й очі блищать. І дихає зі свистом так тяжко. Вона захворіла. І не могла викликати лікаря. А родичів у неї не було, вона виросла у дитячому будинку.

Вийти за ліками вона не могла від слабкості. А знайомих вона не турбувала. Це недобре – турбувати когось. Ось музикою стривожила сусіда, вийшла така неприємна історія…

Сусідка була дуже погана. Вже ледве трималася від температури та від виснаження. В неї їжі в квартирі вона й не хотіла їсти.

Цей Андрій був не злий. Він одразу за ліками поїхав, мандаринів купив найкращих. Довго вибирав, ретельно. Тому що можна поспіхом купити гнилий або незрілий мандарин. Купив сік. Натуральний. Вітаміни добрі. Зерновий хліб.

І навіщось три маленькі трояндочки, бліді, худорляві, інших не було. Але вони так пахли! Нащось купив. Допустив нерозсудливість таку. Троянди нагадали сусідку, – дуже схожі своєю блідістю і крихкістю.

… Зараз колишня сусідка Ліза грає на фортепіано, як і раніше, одну годину. Кожен день. Після роботи. На роботі також грає. Вона ж музикант. А Андрій у цей час приймає душ, робить корисні вправи, під Бетховена та Баха дуже навіть можна займатися. І чай заварює. А потім вони разом вечеряють.

Іноді Андрій навіть сам просить дружину щось зіграти. Мелодичне. Не ось ці ось “трам-блям-блям!”, А таке: “Поверталися додому три втомлені ковбоя!”, – І навіть співає. Ліза не може заткнути вуха, вона ж грає… Але терпить і грає добре, чесно. І живуть вони добре, як не дивно.

Гармонійно. Музика їх пов’язала. А тиша – це іноді теж сигнал. Сигнал лиха…