Скромність не прикрашає, а тільки заважає
– У дочки нічого не виходить в житті! – зітхає пенсіонерка Юлія Семенівна. – Проблема в тому, що не вміє вона себе подати. Занадто скромна! .. Мабуть я в усьому винна. Неправильно її виховала. Тепер розумію, що вчити треба було зовсім іншому, ех!
Втім, незважаючи на те, що роботою Поліни начальник задоволений, підвищувати їй зарплату і рухати по кар’єрних сходах не поспішає. Для цього є інші – яскраві, пробивні, нахабні. Їм і дають підвищення. А зайві обов’язки дістаються, як правило, тихій і безсловесній Поліні.
– Треба шукати іншу роботу! – радять оточуючі.
Але чи є сенс? По-перше, не так це просто, знайти хорошу роботу – треба показати себе на співбесіді, а у Поліни, в принципі з цим і проблема. А по-друге, навіть якщо якимось дивом і вдасться влаштуватися в гарну організацію, зачепитися – зовсім не факт, що вийде просунутися. На нинішній роботі зовсім не вийшло. На новому місці напевно почнеться те ж саме …
– Ну звичайно, – зітхає Юлія Семенівна. – На хороші грошові місця беруть яскравих, жвавих, які вміють себе подати, розкутих, таких, хто за словом в кишеню не полізе …
Поліна в присутності незнайомих людей губиться, червоніє, блідне, починає незрозуміло блеяти. І нічого вдіяти з собою не може. Природно ніякої роботи вона не шукає. Криза зараз – не до капризів, добре, що поки хоч якась робота є.
В особистому житті у Поліни теж повний штиль. Звичайно, не всім потрібні сім’я і діти, але Поліна якраз з тих, кому це треба. Проте чоловіків поруч з нею немає і толком ще й не було. Куди там, Поліні навіть в дитинстві, у дворі, було непросто познайомитися, завести дружні відносини з дівчатками. Та й зараз, в двадцять вісім років, у Поліни всього пара подруг, одна ще шкільна, друга з роботи. Дівчата серйозні і вже сімейні, так що особливо з ними і не потусити.
Взагалі-то, теоретично, для сімейного життя Поліна – людина ідеальна. Тиха, скромна, домашня, господарська, вірна. З неї вийшла б прекрасна дружина і, мабуть, чудова мати. Одна біда – чоловіки, які ніби як шукають скромних, вірних, господарських дружин, чомусь зустрічаються з розкутими, веселими, легкими на підйом і не особливо замороченими дівчатами, придатними для “зустрічатися просто так, без зобов’язань” …
– Ну зрозуміло, – розводить руками Юлія Семенівна. – Поліна не п’є, не курить, з компаніями не тусить, по клубах не ходить … На роботу і з роботи додому, ось і все. У вихідні іноді на виставки, в театр … Навіть познайомитися ніде. Не в інтернеті ж? Там одні придурки …
Юлія Семенівна вважає, що в життєвих негараздах Поліни винна зайва скромність.
– Нас в дитинстві вчили, що скромність – це гідність! – зітхає Юлія Семенівна. – Особливо для дівчини. Самому хвалити себе не можна ні в якому разі, треба чекати, коли люди похвалять. Хвастунів не любили … Так ми і дітей виховували – будь скромним, роби свою справу тихо-мовчки-гідно, і непоміченим це не залишиться. А зараз що ?? Все навпаки! Скрізь вчать себе подавати, продавати і рекламувати. Скромність більше не в честі?
Скромність в сучасному світі дійсно більше не гідність, а недолік, який заважає жити, як вважаєте?
Як же бути скромним від природи людям? Адже не всім дано вміння “подати себе”, розпустити хвіст павича, підкреслити свої достоїнства?
Чи дійсно у Поліни нічого в житті не складається через “радянське” виховання?
Або є на то інші причини?
Що думаєте?