Син дає гроші на її ідею, а невістка працює. Чому вони не оцінили її план?…

Практично кожен з нас хоч раз у житті замислювався про відкриття власної справи. Нехай невеликої – зате працювати на себе, а не на чужого дядька. Хтось наважується і прогорає, а в когось все виходить. А є люди, які вигадують бізнес-плани один красивіше іншого.

Тамара Вікторівна належить якраз до останньої категорії: «Бізнес-план» 2018 року. Взяти приміщення в оренду, закупити акваріуми та рибок, робити пілінг ступнів. «Бізнес-план» 2019 року. Взяти в оренду гараж, купити деталі для меблів  в магазині, сортувати по коробках разом з фурнітурою, продавати з націнкою 300%, як ручну ексклюзивну роботу.

Грудень 2019 видався дуже насиченим на події в сім’ї Вероніки та Олега: молода сім’я купила квартиру на початку місяця, а 27 числа у них народився син. Ремонт? Про таке вони навіть і не думали з грудним немовлям.

Так вони й живуть, в тій обстановці, що від колишньої господині дісталася: радянські меблі та шпалери вісімдесятих років. Відмили все, непотрібне викинули. Що ще треба для щастя? Вероніку інтер’єр не надто турбує: головне, що своє. Платити не треба ні оренду, ні банку. А ремонт і меблі – справа наживна. Олег бачення дружини поділяв, але гроші на оздоблювальні матеріали збирати почав, плануючи майже все зробити своїми руками.

Двокімнатне гніздо розташовується не в найпрестижнішому районі міста – майже на околиці. Зате вся необхідна інфраструктура була в кроковій доступності. Як і залізнична станція. Саме на цій станції стала виходити з поїзда Тамара Вікторівна, мама Олега, повертаючись зі своєї улюбленої дачі. Забігти в гості до сина і внука – святе. Ще б Вероніка кудись зникла, вже тоді її щастю не було б меж. Але противна невістка ніяк не бажала давати спокій найулюбленішим чоловікам нещасної Тамари Вікторівни.

Дачний сезон розпочався у Тамари Вікторівни на початку квітня. Повернувшись з другої в цьому році поїздки на дачу, вона приголомшила сімейство сина своєю геніальною ідеєю, черговим бізнес-планом:

– Олег, мені потрібні гроші! Сусіди ділянку продають, треба брати. Хочу картоплю посадити і у себе, і у них. На продаж. Я все придумала: ти мені допоможеш з посадкою, Вероніка влітку буде їздити та прополювати – дитині свіже повітря не зашкодить, нехай дихає, поки його мама справою зайнята. Восени місцевим бомжам дамо пару гривень, вони нам картоплю викопають. Потім ми її сюди, до вас привеземо. Одну кімнату мені виділите під склад. Я дам оголошення, покупці будуть до вас приходити, Вероніка товар відпускати. А я буду за грошима приїжджати. На майбутній рік ще землі прикупимо, ще більше картоплі посадимо. Синку, мені потрібні гроші!

Вероніка глибоко зітхнула, закрила очі. Решту зробила її уява: ось вона, з семи -, а потім з восьмимісячним сином щодня їздить на дачу свекрухи. Потім мішки з картоплею заполоняють всю майбутню дитячу. Осінь, синові 10 місяців. З ранку до вечора лунають дзвінки у двері, вона втомлено зважує картоплю, відраховує здачу і тягає мішки по 50 кг, дитина повзе слідом за матір’ю та вгризається прорізаними зубами в брудну картоплину, що випала з мішка…

Вероніка похитала головою, відкрила очі та здивовано втупилася на майбутню бізнес-вумен:

– Ви серйозно?

– Абсолютно! Я тобі навіть зарплату платити буду. Ти в декреті, Олег вас сам утримує. На твоєму місці я б вхопилася за можливість заробити будь-яку зайву копійку.

– Я декретні отримую.

– Ой, що твої декретні? Сльози. А я пропоную тобі хорошу роботу. Можливо, і на роботу після декрету не вийдеш: обсяги збільшу, все місто буду картоплею годувати! – мрійливо заплющила очі Тамара Вікторівна.

– Ні, мамо, – в розмову жінок вліз Олег.

– Ні? Чому?

– Грошей не дам на ділянку, садити нічого не буду, Ніка НЕ ​​буде полоти й торгувати. Склад-магазин з нашої квартири теж не дозволю зробити. Якщо у тебе все – вибач, тобі пора додому: нам дитину купати треба.

– Як не даси? У тебе є, я знаю! Борг, під відсотки, з прибутку поверну! – почала вмовляти сина Тамара Вікторівна.

Вероніка відчула гострий напад дежа-вю: два роки тому саме вона повинна була обслуговувати людей, зацікавлених в пілінгу, а гроші на оренду приміщення та обладнання свекруха точно так же просила в борг, обіцяючи повернути з прибутку. А рік тому Тамара Вікторівна наполягала, щоб Олег звільнився з роботи і йшов працювати до своєї мами в гараж, попередньо закупивши все необхідне для недовироблення меблів і проплатив оренду гаража. Але тоді-то у них гроші були, а зараз – ні, всі накопичення пішли на покупку квартири.

Захопившись спогадами, Вероніка пропустила мимо вух сльози та благання Тамари Вікторівни, а Олег ще раз попросив маму на вихід.

– Навіть матері допомогти не може! Ось вона – синівська подяка! – тремтячим голосом промовила Тамара Вікторівна і пішла.

Вероніка розслабилася: можна жити спокійно, наступне весняне бізнес-загострення у Тамари Вікторівни трапиться тільки через рік.