Чому вона не може ставитись до своїх дітей одинаково…

Якщо чесно, то виходячи заміж, я наївно вірила, що в особі свекрухи знайду другу маму. Однак, все виявилось не так просто.

Як тільки відсвяткували весілля, почалися будні. Спочатку вона мовчала, в наше життя не лізла. Через три місяці після нашого весілля почалося: допоможи, зроби. Чоловік кидав мене і цілими днями пропадав у свекрухи, будуючи будинок для молодшого брата. Ми ж жили в знімній квартирі.

Коли  я завагітніла і з моторошним токсикозом ледве стояла на ногах, чоловік продовжував їздити до свекрухи, будувати братові будинок. Я мовчала, адже ніби як нам обіцяли віддати старий будинок, точніше голі стіни, побудовані 15 років тому. Які не були оформлені і, щоб туди в’їхати, потрібно було вкласти купу грошей, хоча б для чорнового ремонту.

Коли я народила, то квартири нас попросили виселитись і ми переїхали жити до моїх батьків. Коли моєму синові виповнилося п’ять місяців, до моїх батьків приїхали моя сестра з донькою, чоловіком і величезною собакою.

Повоювавши з його батьками, ми беремо кредит, купуємо диван, купуємо унітаз і ванну, проводимо каналізацію і в’їжджаємо в будинок. Немає нічого. Навіть столу немає. Якось спорудили з чорнових дощок мийку і стіл та почали жити.

Свекруха так і продовжувала тягнути чоловіка на будівництво для молодшого сина. Тут я вже стала лаятися, оскільки ми з дитиною, а брат навіть не одружений. Нам ніхто не допомагає. В нас і часу щось зробити немає, оскільки чоловік на тій будові. Ні, мені не треба від них нічого. Єдине, чого я просила від чоловіка, щоб він перестав ходити на те будівництво, а почав робити вдома ремонт сам. Нехай без допомоги батьків. Впораємося самі.

Один раз я влаштувала зовсім скандал і не пустила чоловіка допомагати. Так ми стали поганими. А то, що у нас сім’я – і що? Подумаєш, що у нас маленька дитина. Нам не можна навіть було виїхати в вихідний день в ліс. Тут же були образи, що чоловік не приїхав на будівництво. Мало того, брат чоловіка приходив до нас в гості та обзивав циганами й злиднями.  Після цього, я зі сльозами благала чоловіка почати робити ремонт у нас, перестати працювати на брата.

Але, варто було його мамі зателефонувати, поскаржитися на головний біль, як чоловік тут же втік і допомагав. За весь час свекруха жодного разу нам не допомагала. Тільки одні докори були, що я погано одягаю дитину, що купую йому погані речі, іграшки.

В результаті, всі речі, які залишилися від мого сина, вона приховала, а потім стала одягати на дитину брата чоловіка. Коли його брат вирішив одружитися, я і дізналася чому до мене таке ставлення. У моїх батьків немає грошей, немає зв’язків, немає впливу. Єдине майно – квартира, в якій вони живуть. Його ж брат одружився з багатою дівчиною. У її батьків кілька будинків, квартир і багато грошей. Тому свекруха, готова перед нею на коліна падати.

Що ж вона за мама така? Невже не можна ставитися до дітей однаково?