– Тату, а мама Васі красива?

– Тату, а я красуня? – запитала Віка, коли вони вийшли з садка.

– Звісно, доню!

– А мама?

– Дуже! – твердо сказала тато. – Ти хіба сама не знаєш?

– Та знаю, знаю. Тату, а тітка Оля гарна?

– Яка ще тітка Оля? – не зрозумів тато.

– Мама Васі ….

– А Петя – це хто?

– Який ти неуважний, тату. Вася, він … Він поруч з нами зараз одягався. Ну?

–  А, цей хлопчик … Тепер зрозуміло. І чого «ну»?

– Ну, мама його красива?

– Не знаю. Я на неї навіть не подивився жодного разу.

– Погано, тату. Дивитися треба.

Тато здивовано подивився на дочку, потім посміхнувся.

– Не можна мені дивитися на чужих тітоньок! Мама образиться!

– А я б мамі не сказала.

– Ну вже ні, доню. Я тільки твою маму люблю. І тебе.

– Та знаю, знаю …

Віка чомусь, важко зітхнула. Тато зупинився та уважно на неї подивився.

– Ти чому так зітхаєш?

– Просто. – Дівчинка знову зітхнула. – Ви вчора з мамою сказали, що внуки часто схожі на бабусь. Так?

– Так. Говорили. І що?

– Ну ось. Привітай мене. – Віка смішно сховала голову в плечі й розвела руками. – Вася мене поцілував.

– Так? – тато засміявся. – Буває. Значить, ти йому подобаєшся.

– Та знаю, знаю … – Віка недбало махнула рукою. – А вихователька сказала, що від поцілунків бувають діти.

Тато знову засміявся. Віка подивилася на нього і строго сказала:

– Раптом ці діти будуть схожими на тітку Олю?

– Он ти про що … – тато поклав доньці долоню на плече і сказав. – Вихователька ваша пожартувала. Дорослі, вони іноді жартують, невдало … Не звертай уваги.

– Ясно … – Віка кивнула. – Але ти,  тату, все  одно, завтра уважно подивись на тітку Олю … А потім мені скажеш … По секрету …

– Стривай, – тато зробив хитре обличчя, – а хіба ти сама не бачиш, красива вона чи ні?

– Який ти забудькуватий, тату. – Віка докірливо закачала головою. – Красу жінки можуть оцінити тільки чоловіки, ти ж про це вчора мамі сам говорив!