Після того випадку у нас просто ідеальні стосунки

Проживши після весілля чотири роки у моїх батьків та відмовляючи собі у всьому, ми змогли накопичити на будинок. На дуже маленький будинок в передмісті з земельною ділянкою, але для 25-ти років це було нормальне таке досягнення і ми раділи, немов діти. Жити у власному будинку було моєю мрією з дитинства, однак мої батьки навіть чути нічого не хотіли про дачу, мама завжди говорила, що порпатись в городі – не для неї.

Після операції рієлтор поцікавився, коли ми плануємо переїжджати і ми з чоловіком хором сказали: «Завтра». Привезли подушки від старого дивана, кинули їх на підлогу і стали жити. Одночасно роблячи ремонт. Доробивши, перевезли меблі. З меблів у нас були: ліжко, тумбочка для телевізора і телевізор. Шафу передбачалося купити, коли з’являться гроші.

В цей час свекруха надумала поміняти меблі у себе у квартирі та віддала нам стару шафу. Звичайна така, темна лакована шафа 70-х років. Ми погодилися. Вирішили в вихідні найняти машину, щоб перевезти. Але до цього мама чоловіка заїхала в гості та між справою поцікавилася, а куди ж ми поставимо її подарунок?

Я сказала, що на веранду. Вішати верхній одяг і класти інструменти для подальшого ремонту. Їй це не сподобалося, вона думала, що шафа буде стояти в спальні. Все одно цей будинок тимчасовий, і ми будемо поруч будувати великий і хороший.

Я вже знала, що будівництво – процес не швидкий і сказала, що тимчасово я теж хочу жити нормально. Мені потрібна світла і більш вузька шафа, тому що кімната і так маленька. Коротше, ми посварилися через нісенітницю. Свекруха поїхала в сльозах.

Чоловік був шокований. Він три години умовляв мене поступитися і вибачитися. Питав, як ми будемо жити далі з такими відносинами. Я обміркувала свою поведінку, зателефонувала та вибачилася, тому що під впливом емоцій справді наговорили дуже багато зайвого. Але поступитися я відмовилась, адже це мій будинок і меблі в ньому розставляти буду я.

З того часу у мене зі свекрухою просто ідеальні стосунки. Ми поважаємо особистий простір одна одної та не ліземо з порадами.