– Поживіть разом хоч рік, перевірте почуття, а не передумаєте – влаштуємо весілля.

Світлані 44 роки, її чоловікові 48. Дочка у них одна, другу дитину так і не змогли народити, не дивлячись на те, що неодноразові спроби були. Аня росла в турботі та любові: на моря возили, на гуртки водили, тим більше, що ще в ранньому дитинстві у дівчинки виявився абсолютний музикальний слух.

Власне, музика і стала її першим коханням. А другим став Олег, з яким мила, ніжна, домашня дівчинка примудрилася познайомитися під час навчання в консерваторії.

– Ось точно кажуть, – журиться Світлана, – що якщо вже вищі сили хочуть нас покарати, то забирають зір і слух. Ну чому саме цей Олег? Навчання в інституті кинув, працювати влаштувався на неважку посаду адміністратора в ресторані. Але за гарненьку мордочку йому платили зовсім небагато, а запити  були … ого-го.

– Ну, – каже сестра, – розбестили ви дочку, одна, що поробиш. На мій характер, я б відразу ребром питання поставила:  не пара тобі цей Олег. І крапка. Ще на старті їх відносини треба було припиняти. А ви все панькатися.

– Тобі добре говорити, – заперечує Світлана сестрі, – у тебе два сини. А тут що? З нею трохи жорсткіше – нервовий зрив. Ти ж знаєш, при цьому Аня ж не прикидається. Батько намагався поговорити, що ти!

Олег швидко зрозумів, що з Ані він може вити мотузки. Він міг не заявлятися тижнями, не брати трубку якщо Аня, на його думку,  сказала щось не те. Не було ні квітів, ні подарунків, вони ходили в кафе, але хлопець весь час говорив про якісь труднощі, так що розплачувалася завжди Аня.

Її родина не бідувала, батько дівчини заробляв добре.  І весь час у нього всі були винні,  то заздрісники, то неадекватне начальство, то батьки, які не дали йому старт в життя. Ані батьки цей самий старт приготували: квартира була куплена, чекала того часу, коли дівчина зробить крок в самостійне доросле заміжнє життя. І це теж врахував Олег.

Минулого року Аня заміж зібралася. Їй Олег умову поставив: або одружуємося, або розходимось.

– А на що ви жити збираєтеся, – твердо запитав претендента в зяті батько Ані, – і ще одне питання: де? Аня ще вчиться, після закінчення вона буде заробляти зовсім небагато. Та й у тебе дохід – сльози? Що ви будете їсти? І на що виховувати моїх внуків? (Іван якраз звільнився в той момент і знаходився в пошуку роботи, вже місяці чотири).

–  Іван з-за столу вискочив, втік, дочка за ним, – каже Світлана, – наче фільм жахів. Я на чоловіка зірвалася, Аня ридає, знепритомніла. Вже на що я була проти всяких штучок, які називаються цивільним шлюбом, а з двох бід щось вибирати треба. Поживіть разом хоч рік, перевірте почуття, а не передумаєте – влаштуємо весілля. І чоловікові втручатися заборонила: нехай. Дочка одна, ще 3 місяці вчитися залишалося, все одно утримувати треба, а вже потім – самі.

Перший час після того, як молодь стала жити окремо Аня просто сяяла: затишок своєму Олегу наводила, смакоту готувала. Олег начебто влаштувався працювати, зарплата була маленька, але батьки «доучували» дочку. Оплачували комуналку, давали грошей на харчування та одяг. Після закінчення навчання Аня влаштувалася працювати в музичне училище.

– Так на копійки, – каже Світлана, – ні стажу, ні категорії. Молодий педагог. Вона могла б уроки давати, але Олег сильно заперечував, щоб вона кудись їздила або до них хтось приходив.

– Мамо, – попросила дочка приблизно місяців 5 тому, – дай грошей в борг. За квартиру набігло багато, та ще й холодильник порожній.

– А Олег що? – не стрималася Світлана.

Але Аня очі опустила, ледь не плаче. Грошей мама дочці дала, а ввечері чоловік Світлани відкоркував дорогу пляшку, відзначаючи початок одужання дочки.

– Ти уявляєш, – каже Світлана, – ще через пару місяців він їй заявив, що він не зобов’язаний один заробляти! Що їй треба міняти роботу і йти туди, де платять більше. І за комуналку платити відмовився, і рахувати почав, хто і скільки купив, і що в холодильник поклав! А у самого зарплата лише трохи більше, ніж в Ані.

– Ну це нікуди не годиться, – погоджується зі Світланою сестра, – прийшов на все готове, живе, його обпирають, йому готують, чистоту наводять, а він так.  Міг би рахувати, якби до себе Аню привів, та й то – мужик добувач. Я своїм хлопцям це в голову вбивала змалку. У старшого іпотека і дружина в декреті, нічого. Скрипить, але тягне.

– Олег тягнути нічого не збирався, – погоджується Світлана, – не знаю вже, що там за сім’я, з батьками ми так і не познайомилися. Але вже точно ніхто йому про чоловічу роль не розповідав, а вже якщо і розповідав – мимо пройшло.

– Ти повинна або шукати нормальну роботу, – повчав Олег Аню, – або нехай батьки тобі грошей дають.

– Ось після цих слів Аня і прийшла назад, – каже Світлана, – Олег сказав, що не дружина, а тому утримувати її не його обов’язок. І як же добре, що не дружина! Ось ви мене засуджували тоді, всі засуджували. Мовляв, дозволила дівчинці жити без розпису. А вже скільки було у мене з чоловіком на цю тему докорів. А я права була!

Речі Олегу збирав Батько Ані, він же відразу поміняв дверні замки. Аня живе вдома, заспокоїлася майже. У всякому разі, примх в голові поменшало і в непритомність не кидає. Ходить на улюблену роботу, десь грає вечорами. Заміж вже точно не збирається, хоча Олег, який раптово втратив такий зручний варіант і намагався її атакувати букетам, вперше за майже 2 роки існування їхніх стосунків: як бабка відшептала дівчину від напасті.

– Ось і подумай, – розмірковує сестра Світлани, – може в таких випадках, як ваш, цей самий горезвісний цивільний шлюб дійсно вихід? Ну коли всім навколо очевидно, чим усе закінчиться, а тільки в однієї зі сторін любов неземна та окуляри рожеві на інфантильних оченятах?