– Ви знаєте, офіціанти теж люди і вам соромно цього не знати! Ви ж учитель, самі дітей вчите: «Всі професії важливі, всі професії потрібні», тож бувайте здорові

Аня стала сиротою в 14 років. Її батьки загинули в автокатастрофі. Дівчина добре вчилась в школі, а  згодом закінчила торговельний технікум. Коли Ані було 19, померла її бабуся і дівчина залишилась зовсім самотньою.

Вона спробувала влаштуватися продавцем в магазин однієї торгової мережі, але пропрацювавши там менше місяця зрозуміла, що так вона довго  не витримає. Це був якийсь жах. Скільки не стараєшся, все – одно будеш винна, або на касі нахамлять, або начальство знайде привід причепитися.

Аня вирішила знову працювати офіціанткою, адже вона так щороку працювала на канікулах. А що зарплата нормальна, та плюс ще чайові, і працювати можна, якщо місце пристойне вибрати.

З великими труднощами вона влаштувалася в найкращий ресторан їхнього міста. Їй пощастило, терміново були потрібні співробітники, зарплата була така, про яку вона навіть мріяти не сміла, але й вимоги були високими. Однак Аня вважала, було б бажання і все вийде, вона взагалі була оптимісткою.

Саме на роботі все і сталося. Вона закохалася, як тільки подивилася в його очі і  весь день думала про нього. Вона рідко захоплювалась хлопцями,  але цей відразу запав їй у серце. Втім, Аня реально дивилася на життя, хто вона, а хто він, якщо ходить обідати в найдорожчий ресторан міста.  Ще кілька разів вона обслуговувала його в ресторані і завжди він був не один, тому вона могла тільки посміхатися, коли приймала замовлення.

Але в житті завжди є місце казці і одного разу після роботи, він зустрів її. Вони познайомилися. Антон виявився простим хлопцем, без всякого снобізму, в ресторан він приходив з начальником, або на ділові переговори, оскільки був його заступником. Дівчина йому теж сподобалася, але він був скромним, тому і  так довго не наважувався підійти.

Вони стали зустрічатися і незабаром, з найсерйознішими намірами він привів її додому, знайомитися з мамою, до цього попередивши свою наречену:

– Мама трохи сувора, але ти їй сподобаєшся …

Аня Олені Павлівні, звісно, сподобалася, рівно до того моменту поки, вона не впізнала ким вона працює.

– Антон, синку, – голосно шепотіла мама на кухні, сподіваючись, що гостя почує і сама все зрозуміє, – ми пристойна родина, кого ти в дім привів, офіціантку !?

– Ви знаєте, Олено Павлівно, офіціанти теж люди й вам соромно цього не знати! Ви ж учитель, самі дітей вчите: «Всі професії важливі, всі професії потрібні», тож бувайте здорові. Антон, можеш мене не проводжали, сама доберусь, ти тут потрібніший, – і пішла, він навіть сказати нічого не встиг.

– Мамо, ну хіба так можна, навіщо ти образила Аню, я люблю її …

– Синку, ти знаєш, чим вони там займаються вечорами, та вони ж всі поголовно гулящі, я знаю, що кажу, – переконувала мама, демонстративно беручи валідол.

– Та звідки ти знаєш? Ти ж і в ресторані не була, і які люди говорять, Марія Іванівна ваша математичка, або Ольга Семенівна, яка далі своєї бібліотеки й не ходила? Ти як хочеш, а ми одружимося і це моє остаточне рішення, – заявив завжди слухняний син.

Олені Павлівні залишилося тільки зітхати. Вона зітхала в РАЦСі й на банкеті, але виступати відкрито не наважувалася, зрозуміла, з цією дівчиною краще не зв’язуватися.

Молоді стали жити у квартирі, яку успадкувала Аня після смерті родичів. Свекруха була частим гостем в їхньому домі й хоча Аня відразу розставила пріоритети, хто тут гість, а хто господар, зустрічали її завжди радо. Особливо, коли народився внук свекруха зачастила, вона ж і внесла перший розбрат в дружне сімейство.

– Чому це у малюка очі сірі, хоча у тебе блакитні, а у Ані карі, точно кажу, нагуляла, – шепотіла вона синові. – І алергія ця, ось у тебе нічого не було в дитинстві – не заспокоювалася вона.

Антон спочатку відмахувався, а потім і сам задумався, невже мама права, і син не мій. Вони навіть мало не розлучилися з цього приводу. Аню глибоко зачіпали ці підозри, вона навіть поривалася виставити чоловіка за двері. На щастя добрий приятель Антона – лікар. Він і пояснив, що колір очей у маленьких дітей змінюється з віком, а алергія, взагалі, не піддається ніяким прогнозам.

Загалом, сімейство помиритися, правда, Аня затаїла образу на свекруху, але зовні ніяк не показують цього. Вона приймала її у себе вдома.  Олена Павлівна все ніяк не могла заспокоїтися, хоча і бачила, що син щасливий.  Все хотілося їй насолити невістці, а тому час від часу капостила.

А потім Олена Павлівна захворіла, сильно захворіла і саме невістка, якій вона так дошкуляла, ця гуляща офіціантка доглядала за нею, перевезла до себе і ходила як за дитиною. І вся образа в Ані пройшла, дивлячись на цю стару, безпорадну жінку, адже вона всього лише хотіла, щоб синові було добре. Тільки пізно зрозуміла, де йому добре і з ким.