Тато не знайшов свого сина в садку…
Віра з Тарасом вже 10 років одружені. Їхньому сину Арсену 7 років. Зараз вони працюють вдвох, виплатили іпотеку, в кожного своя машина, адже на роботу в різні кінці міста їхати.
Тарас – дуже ділова людина. З ранку і до пізнього вечора він на роботі, іноді навіть у вихідні доводиться виходити. Загалом, весь побут і дитина залишаються на Вірі. Пару раз чоловік забирав дитину з садка, коли Вірі треба було до лікаря або ще з якихось справах, але в основному це робила вона.
І ось минулого тижня їй знадобилося піти до стоматолога, записали її на вечір. Ну вона і написала чоловікові повідомлення: «Ти зможеш раніше піти з роботи й Арсена забрати?». Чоловік відповів: «Так, без проблем» і Віра спокійно відправилася до лікаря. Чи могла вона припустити, що буде далі? Звичайно, ні.
Чоловік після роботи відразу ж помчав у садок за дитиною. Заходить до групи, шукає очима свого сина, але не знаходить. Кличе вихователя:
– Мені б Арсена забрати …
– Якого Арсена? – запитує вихователька.
– Костюка, – відповідає тато.
– Але у нас немає такого, – відповідає вихователька.
В татуся шок. Як це немає, коли повинен бути! Загалом, з’ясовували хвилин десять, де дитина, потім вихователька здогадалася завідуючій зателефонувати. А завідувачка сказала, що був у них один Костюк Арсен, але він випустився з садка влітку, а восени пішов в перший клас.
Татусь там ледь не знепритомнів. Потім отямився, подзвонив Вірі, дізнався, в якій школі навчається їхній син, вислухав, зрозуміло, багато всього хорошого про себе, ну і поїхав забирати дитину з групи продовженого дня.
Горе-татусь настільки поринув у роботу і випав з життя сім’ї, що у нього в голові попросту не відклався той факт, що син вже в школу почав ходити.
Робота роботою, гроші грошима, але про сім’ю не можна забувати ні в якому разі. Робота не повинна ставати сенсом життя і займати більшу частину часу, навіть якщо вона улюблена і високооплачувана.