– У мене народилася темношкіра дитина! Що подумає мій чоловік?…
Зі своїм чоловіком я познайомилася майже два роки тому. Стас зачарував мене своєю посмішкою та білявим волоссям і світло-голубими очима. Я закохалася по вуха і він теж. У нас зав’язався стрімкий роман. Він красиво за мною доглядав, дарував квіти, запрошував в різні цікаві місця. Я за все життя стільки не бачила, скільки з ним за той рік.
Батьки мої працювали закордоном останні 3 роки, а я жила з бабусею і закінчувала навчання.
– Так ти вагітна, дитинко. – сказала мені бабуся, бачачи, як мене нудило другий день.
– Це неможливо бабусю? Ми оберігалися і всього один раз було – витріщила я очі на бабусю.
– Значить, доля. Воно знаєш, як буває, начебто один раз і відразу трапляється, а буває люди все життя живуть, а дітей немає.
Коли Стас дізнався про вагітність, ми одружилися. Вагітність протікала легко. Настав день пологів. Я вже хвилювалася, нервувала, адже малюк не просився назовні.
– Не переживай, лікарі знають краще, раз говорять все нормально, значить, все нормально. Народиш! – заспокоював мене Стас.
У пологовому будинку мені повідомили, що завтра будуть робити стимуляцію пологів. Я погано спала, крутилася. Настав день Х. Пологи тривали години 2. Нарешті, все вирішилося.
– Боже мій, як це мило, треба ж! Давно у нас такого не було. – перешіптувались лікарі.
– Що таке? – занервувала я.
– Який малюк у вас гарний, чорненький.
– У сенсі чорненький? – я мало не впала з кушетки.
На руки до мене поклали, дійсно, темношкірого малюка. Я не знала як реагувати на цю ситуацію. Лікарі побачили моє сум’яття в очах.
– З вами все в порядку?
– Ні! – скрикнула я. – Як так то? Чоловік у мене блондин, я русява, а дитина – темношкіра? Що чоловік мій подумає ?!
Лікарі перезирнулися.
– Може в роду хтось був? – заспокоювали вони мене
– Бабусю, я додому не повернуся.
– Чому, дитинко? Що трапилося? Ти народила?
– Бабусю, це ганьба!
– Так що таке-то?
– У мене народилася темношкіра дитина! Він зовсім темношкірий!
– Ой, рідненька ти моя, так тато мій був темношкірим, мабуть, ген тобі передався.
– Бабусь, що подумає мій чоловік?
– Стас не дурень, зрозуміє! Я йому фотографії тата покажу! Припини істерику! Це твій син, а значить, наша шоколадка. Головне, щоб був здоровий. А метиси знаєш які гарні люди.
Бабуся мене заспокоїла. Стас спочатку був обережним і порівнював мене і сина, але потім переконався по фотографіях, що про мого прадіда все правда.
– Кохана, не переживай! Ми з тобою завжди хотіли, щоб у нас все було оригінальне. Ось! Навіть син у нас оригінальний вийшов.
Ми обоє засміялися. Ось такі сюрпризи інколи підкидає життя. А я ще раз переконалася, що свою рідню треба краще знати.