– Я так і знала, що вона на мого чоловіка задивляється. Нікуди він не поїде, ясно? А на що ми жити збираємося – не ваша справа!

З чоловіком ми познайомились ще бувши студентами. Він сам родом з невеликого села, а я міська дівчина. Квартира у мене була власна, і я давно жила окремо від батьків.

Стосунки з родичами чоловіка спочатку були хорошими, у  нього прекрасна мама. Конфлікт стався чотири роки  тому, коли у нас з чоловіком тільки народилася дитина.

Тоді я не відпустила чоловіка на день народження до його сестри. Ірина живе за 200 кілометрів від обласного центру, де живемо ми з чоловіком. Святкувати планувалося три дні – ювілей  25 років. Я була після кесаревого і мене боліло все тіло. Залишатися одна з тижневою дитиною на руках і без допомоги чоловіка я відмовилася. Причому, чоловік і сам їхати не особливо хотів. Хотів би – поїхав, я б його зупинити не змогла.

Чоловік відправив Ірині великий грошовий переказ в якості подарунка і повідомив, що не приїде. Ірина образився. Як у зовиць зазвичай буває, в таких ситуаціях винні дружини їх братів. Не відпустили, умовили не їхати, а то і зовсім – розлученням пригрозили.

– Була б вона не після пологів, сама б тебе до мене вигнала, щоб погуляти добряче, поки чоловіка вдома не буде. – сказала тоді Ірина моєму чоловікові.

Прокричатися на тему «а може, це взагалі не твоя дитина?» вона теж не забула. Ображається Ірина досі. Вона, коли в тому році виходила заміж, брата навіть на весілля не запросила.

Коли чоловік дізнався про минуле весілля, він запитав, чому  не отримав запрошення.

– Тебе б все одно дружина не відпустила. Сенсу тебе запрошувати не було. – розсміялася Ірина.

Мама чоловіка живе там же. До нас не їздить – їй ніколи, ми самі намагаємося приїжджати до неї щороку, хоча б кілька разів. Ось і недавно ми поїхали в гості. Зрозуміло – не просто так, мама чоловіка нас покликала. Під час запрошення ми дізналися про те, що вагітна Ірина з чоловіком тепер живуть у неї.

Ми купили продукти, насіння квітів для свекрухи – вона захоплюється квітами, вирощує їх. І гарний теплий плед, для неї ж. Для Ірини я зібрала деякі дитячі дрібнички, спакувала красиве пальто, фасон якого дозволяв носити його і під час вагітності, і після. Я, бувши вагітною, одягала його всього пару раз.

Ми приїхали. Подарунки у нас прийняли з задоволенням. Чоловіка і сина були раді. А ось моя присутність була небажаною, аж до скандалу. Ні, я звичайно все розумію – вагітність, гормони пустують. Але влаштована Іриною сцена була потворною. Вона розкричалася, що я приїхала звабити її чоловіка, адже мій мені точно не потрібен, раз дитину я нагуляла. І все це висловлювалося в досить грубій формі в присутності п’ятирічної дитини.

– Іра, йди, відпочинь! – зажадала свекруха від своєї дочки, вручила їй пакет з пальто і речами й додала: – Іди до себе, заспокоїшся – вийдеш.

Ірина аж поперхнулася від обурення, але з матір’ю сперечатися не стала, а пішла до себе в кімнату, красномовно грюкнувши дверима. Свекруха запросила нас на кухню. Поки грівся чайник, вона порадила не звертати уваги на її дочку і не звертати уваги на її слова:

– До кожного стовпа неробу  свого ревнує. Було б ще, кого ревнувати. Ледар, яких світ не бачив. Сидять обоє у мене на шиї й не чешуться. – зітхнула свекруха. – Працювати зять не хоче. Грошей йому мало, бачте. А від сидіння вдома гроші взагалі не з’являться!

Я тицьнула чоловіка ліктем в бік, кивнувши в бік його мами. Свекруха працює в їх місцевій поліклініці медсестрою, зарплата у неї  мізерна. А тут ще дочка вагітна та зять ледачий на шию сіли.

У свекрухи все своє: молоко і м’ясо – свекруха кроликів і кіз тримає, овочі та фрукти – з городу. Але все одно, жити на зарплату в 4 тисячі втрьох, особисто мені здається нереальним. Чоловік мій натяк зрозумів. Дістав гаманець і, поки його мама крутилася біля плити, засунув кілька  купюр під скатертину. Якщо в руки дати – не візьме. А потім чоловік подзвонить і скаже, де гроші лежать.

Ми пили ароматний чай, а свекруха розбирала подарунки. Вона розгорнула плед, помацала його і посміхнулася:

– М’якенькій який! Спасибі вам, побалували стареньку.

В цей час на кухню прийшла Ірина. Побачивши плед у матері в руках, вона почала обурюватися, чому їй, нещасній, привезли лахміття старе. Ми, щоб не дратувати вагітну жінку, зібралися і поїхали.

І, щоб хоч якось допомогти свекрухи та Ірині, знайшли зятю роботу у нас в місті. З проживанням для працівників, а значить, знімати  житло йому не треба було б. А на зекономлені гроші він міг на вихідні їздити додому, до дружини. На жаль, наше бажання допомогти, Ірина перекрутила:

– Я так і знала, що твоя дружина на мого чоловіка задивляється. Нікуди він не поїде, ясно? Тут, при мені буде. А на що ми жити збираємося – не ваша справа!

Свекруху шкода. До нас переїжджати вона не хоче, боїться щоб Ірина з чоловіком їй все господарство не розвалили. Постійно давати гроші свекрусі – рівнозначно утримувати Ірину та її чоловіка. А утримувати двох дорослих людей, які готуються стати батьками – на шию сядуть, я впевнена.

Як хоч трохи допомогти мамі чоловіка з її дармоїдами? Вона і сама не рада їх присутності, але вагітну доньку вигнати не може.