Життя все розставило по місцях
Коли я вчилася в школі, з мене постійно знущалися однокласники.
Ми з батьками переїхали в престижний район, коли я вчилася у шостому класі. Відповідно, мені довелося поміняти і школу. Тато став директором успішної компанії і вибив для мене місце в елітній школі. Мені було страшно і цікаво одночасно.
Я, нерозбещена розкішшю дитина, раптом потрапляю в справжню казку – туди, де кругом еліта, шик, гроші, дорогі шмотки і чудова освіта. У звичайній школі я дуже добре вчилася, тому в плані навчання я не хвилювалося. Було страшно, як приймуть мене однокласники. І, як виявилося, я не просто так боялася.
Прямо з порогу на мене зверхньо дивилися двадцять пар очей. Мені посадили біля забитого, як і я, хлопця. Було нудно, відчувалася напруга. Але саме на уроках я могла відчувати себе захищеною. У класі були камери і вчителька. Але варто було початися перерві – відбувався жах. Мене неодноразово ловили в туалеті, били так, щоб було не видно синців, сміялися з мене, забруднювали мій одяг, плювали в їжу під час обіду. Багато всього було.
Не знаю, як я протрималася ці 6 років. Було у мене 3-4 подруги і один друг, які, як і я піддавалися знущанням однолітків. Ці дітки багатих батьків не любили нас, «вихідців» з бідних районів. А ми були змушені терпіти. Було дуже складно. Особливо на випускному, коли я прийшла в шикарній бальній сукні з приголомшливою зачіскою, а вже через півгодини виглядала справжнім опудалом в порваному одязі.
Я ніколи не розповідала про свої проблеми батькам. Мені було соромно скаржитися, я боялася зробити собі ще гірше, до того ж шкодувала татові нерви і мамине серце. Я змогла, я вижила.
Тепер я успішна бізнесвумен, впливова в місті людина, у мене відмінна робота, прекрасний чоловік і хороші виховані дітки. Так ось, зовсім недавно до мене прийшла влаштовуватися звичайним продавцем моя колишня однокласниця.
Вона мене не впізнала, вела себе тактовно і ввічливо. Дуже просила роботу, говорила, що не змогла здобути освіту, тому що після школи завагітніла. Я її уважно слухала і мовчала. Але потім почала розмову:
– Скажіть, Люба, а як ваші батьки?
Дівчина підняла на мене здивовані очі і відповіла:
– Нормально, а ви з ними знайомі?
– Тато все також при владі? Мама салон тримає? – Не вгамовувалася я.
– Ні, тато збанкрутував, мама померла, – сказала дівчина, відчувши раптом щось недобре.
– Прізвище ваше просто в місті одне, – я дуже хотіла сказати, хто я, тягнуло плюнути їй в обличчя і принижувати, як колись зі мною проробляла це вона, але я стрималася, – вибачте, Люба, поки місць немає, я вам подзвоню, якщо що.
– Дякую, – дівчина поспішила піти.
Коли зачинилися двері, я розридалася. Як же мені було важко повернутися в свої спогади. Як же я мріяла всі ці роки покарати своїх кривдників, але доля карає їх сама. Я могла б влаштувати цю стерву на роботу і повісити на неї недостачу, я могла б влаштувати їй щось жахливіше. Але я не стала, життя і так змусило її відповідати за свої вчинки, а я змогла виправити своє життя і стати щасливою.