Зять умовляє дочку продати її квартиру і вкластися в іпотеку, а свою чомусь продавати не поспішає

Розуму не докладу, як відмовити дочку від помилки, до якої її так наполегливо підштовхує зять. Будь-яка розсудлива людина одразу зрозуміє, що зять задумав аферу, але до дочки я це донести не можу.

Мені зять не сподобався з першого погляду, слизький він якийсь. Та й великої любові до моєї доньки я в ньому не помітила. Вона його точно любить, а він просто дозволяє їй себе любити.

Хоча з першого погляду пара начебто й непогана. У нього є своя квартира, моя дочка теж має свою. Обидвоє з освітою, працюють, зять навіть якийсь начальник. Але все одно він мені активно не подобався. Бувають такі люди, на яких якось подивишся, а потім руки помити хочеться. Мій зять якраз із таких.

Остаточно в його гнилий натурі я переконалася, коли дочка заявила, що продаватиме свою квартиру. А цю квартиру я їй на закінчення університету подарувала.

Квартира належала моїй мамі. Коли її не стало, я відремонтувала квартиру та закрила, щоб подарувати дочці.

У цій квартирі вони із зятем зараз і живуть. Квартира двокімнатна, кухня цілком простора – живи та радуйся. Але зять став дочці на мізки капати, що їм потрібна троячка.

Мовляв, діти підуть, треба буде, щоб у дитини була своя кімната, у батьків своя, а третя кімната або зал, або дитяча для другої дитини.

Гарний план, тут претензій немає, добре, коли квартира простора. Сиділи б і збирали гроші на іпотеку, всім було б добре, але зять так не хоче.

Каже, що збирати довго. Тому простіше продати квартиру дочці, а ці гроші внести за іпотеку на троячку. Там, мовляв, і платити доведеться не так багато.

Мені про ці плани сказала дочка. Причому говорила, як про щось уже вирішене. А мене одразу обурила така постановка питання – з чого це квартиру має продавати саме моя дочка?

У зятя теж є квартира, нехай її й продає, у нього все одно однушка, яка і для двох людей не дуже зручна, не кажучи вже про сім’ю. Ну, звісно, ​​якщо порівнювати з квартирою доньки.

– Він квартиру у спадок дитині хоче зберегти. А одншку легше утримувати, поки дитина не виросте, – простодушно пояснила мені дочка.

Бач, ти! Подумав він про спадкоємця! Так і двійку можна здавати, причому грошей вона явно принесе більше, ніж однушк зятя, яка ще й розташована в не найзручнішому місці міста.

Поділилася своїми думками з дочкою, а ця простодира тільки плічками потискає, мовляв, чоловік так вирішив, а він у сім’ї головний, вона з ним сперечатися не хоче.

– А без квартири лишитися хочеш? Зараз продаси свою дошлюбну квартиру, візьмете в загальну іпотеку, виплатите, потім зять тобі ручкою помахає і подасть на розлучення. Квартиру доведеться ділити на двох!

Він залишиться при своїй однодушці та ще з продажу вашої троячки навариться! А в тебе тільки друга половина від троячки і залишиться! – вже не витримала я.

Дочка ображено надула губи і заявила, що я із зятя якогось лиходія роблю, а він у неї зовсім не такий. Ага, так я й повірила! Дуже навіть такий, доню!

Я їй на пальцях пояснюю, як все буде і хто залишиться у виграші, а вона мені не вірить. Намовляю я, бачиш, на її коханого чоловіка.

– Так нехай він свою однушку продає, ти свою двушку, купуєте без іпотек троячку! Народжуєте дитину, збираєте грошей і берете однушку в іпотеку. Якраз виплатите до повноліття, – пропоную я дочки.

Вона сказала, що треба з чоловіком обговорити, але я не сумнівалася у його відповіді. Так і вийшло. Зять заявив, що це вийде набагато дорожче, простіше зробити так, як він каже.

Розумію, що мою доньку обманюють, а ось щось їй пояснити не можу, вона чоловікові вірить беззастережно. А потім залишиться без чоловіка і без житла, то до мене плакатись прибіжить! Ось як мені її напоумити? Вже всю голову зламала…

Не треба було на неї переоформляти квартиру, але хто ж знав, що так вийде. Вона ж ніби розумна в мене, але зять із неї мотузки в’є.