Зрозуміла, що не даремно розлучилась з чоловіком

У свої 35 років, я живу вдвох з дочкою в однокімнатній квартирі. З колишнім чоловіком ми цивілізовано розлучилися, без скандалів. 13 років одружені були, дочці зараз 10. При розлученні спільну квартиру розміняли. Нам з Вікою однокімнатну купили, Андрієві дісталась решта грошей. Він їх в банк поклав, а сам до матері переїхав.

Чому розлучились? Не має значення. Як зазвичай кажуть – характерами не зійшлися (з мамою чоловіка, хе-хе). Про дочку Андрій пам’ятає, гроші нам іноді дає. Щороку її на море возить, я собі поки не можу такого дозволити.

Наклюнулась в Андрія відносини, свекруха колишня йому колегу по роботі посватала. Хоча наклюнулись – навіть трохи голосно сказано. Андрій пару раз цю дівчину в кіно вигуляв, щоб мати не пиляла. Ось і всі відносини.

Ми дійсно дружимо, якщо це слово можна застосувати до колишнього чоловіка. Зла один на одного не тримаємо, іноді навіть посидіти разом можемо. Якщо щось зламається – завжди йому дзвоню. Адже він не про мій комфорт піклуватися, а про дочку.

Квартира, яку ми з Вікою купили, старенька, у пенсіонерки її брали. Рами дерев’яні, поміняти все хочу, та все часу немає – робота. А тут вікно на балконі розбилось. З розбитим вікном на балконі нам зовсім не варіант був. Андрій мені не відмовив, сказав після роботи переодягнеться, інструмент візьме, до друга в гараж за склом заїде і до нас.

Ми з Вікою вечерю приготували. Її ідея була – таткові віддячити. Я там тільки керувала процесом, вона у мене дівчинка господарська і самостійна (нічого складного – пюре з котлетами, котлети з морозилки, сама роблю і заморожують). Андрій приїхав о дев’ятій годині. Поки туди-сюди мотався, ось час і пройшов.

Я його на балкон проводила і пішла кухню прибирати, після  готування Віки. А дочка куртку з шапкою накинула і до тата на балкон побігла, спілкуватися і допомагати.

Дзвінок у двері пролунав близько десятої. Я ще здивувалася – сама я з іншого міста, з чоловіком поїхала давним-давно, ми тоді ще зустрічалися, тільки-тільки жити разом зібралися. Друзів чоловічої статі у мене немає – Андрій негативно на це реагував. Подруги – так, є пара. Але в такий час вони до мене не пішли б – там чоловіки й діти.

Я відкрила й отетеріла. Якась дівчина, вся заплакана, з розмазаною тушшю, в супроводі мами Андрія. Обличчя колишньої свекрухи палало праведним гнівом. Треба додати, що ми з нею не бачилися з часу розлучення, та й Віка її абсолютно не цікавила – ні дзвінків, ні запрошень в гості, ні навіть самої дешевої цукерки для «улюбленої» внучки.

– Де він?- Ніна Олександрівна увірвалася у квартиру, тягнучи за собою заплакану дівчину. – Ми зараз тут всі ваші гульки прикриємо!

Чесно – Ніна Олександрівна завжди нагадувала мені бульдозер. Вона завжди перла тільки по їй відомому маршруту, не рахуючись з думкою оточуючих. Що-небудь пояснювати та доводити – було абсолютно марно. «Гульки» у вигляді ремонту рами в компанії дочки нітрохи не стримали її запал.

– І дитини не посоромилася! Залиш мого сина в спокої! Ось моя невістка! – Ніна Олександрівна тицьнула пальцем в нещасну дівчину.

Та ледве чутно пропищала, що ніяких «гульок» не бачить і боязко потягнула Ніну Олександрівну до виходу. Але ні. У колишньої свекрухи було незаперечний доказ непотрібної поведінки – на спинці стільця висів мій короткий халатик (на мені були футболка і штани). І цього було досить, щоб звинуватити мене в замаху на честь і гідність Андрія.

Мені цей балаган швидко набрид. Відчувши легкий наліт ностальгії, я подумки подякувала всім богам за те, що ця жінка перестала бути моєю родичкою. Я підійшла до балкона, постукала в скло.

Андрій вийшов. Віка, побачивши бабусю, скривилася і навіть у квартиру з балкона заходити не стала. Варто було Андрію побачити маму в компанії дівчини (тієї самої, яку він в кіно водив), як у нього на обличчі читалася злість. Не кажучи ні слова, Андрій підійшов до Ніни Олександрівна, взяв її під білі рученьки та випровадив на вихід. Дівчина пішла сама, розсипавшись у вибаченнях.

– Вау! А де ж “Мамо, ти все не так зрозуміла! Все, мамо, я йду додому!” – здивувалася я.

– Я змінився. – відрізав колишній чоловік і повернувся на балкон, поки Віка там все не рознесла.

Я зітхнула. А якби Андрій змінився на пару років раніше, наш шлюб можна було б врятувати? Хто знає…

– Можна, я залишуся? – з надією запитав колишній чоловік, збираючись додому.

Я відмовилася. Боюся, що він змінився тільки на словах …