– Жінка має надихати чоловіка, а не працювати з ним на рівних, – вважає мама, яка не працювала жодного дня

У моєї мами своєрідне сприйняття світу. Вона успішно вийшла заміж за мого батька і не працювала жодного дня у своєму житті. Займалася собою, іноді вихованням мене та сестри, а так основним своїм покликанням вважала натхнення тата на подвиги. Саме в тому, щоб надихати свого чоловіка, вона й бачила головну мету в житті жінки.

Мама здобула художню освіту, але жодного дня в житті не працювала. Періодично малювала для свого задоволення, але не більше. Думати про хліб насущний їй не доводилося. Добувальником у сім’ї був батько.

У нас була модель сім’ї, де тато розумний, а мама красива. Це вони самі так жартували, а не я злостивлю. Усі важливі питання вирішував тато, мама максимум вибирала точку на карті, куди хоче поїхати у відпустку, складніше за це вона на себе нічого не брала.

Виховували нас із сестрою теж оригінально. Наші оцінки маму не хвилювали. Вона вважала, що школа – це неминуче зло, яке треба просто перетерпіти. А головне для жінки – бути музою, розкрити свою жіночність і знайти чоловіка, який буде її обожнювати, ось як у них із татом і вийшло.

Моя старша сестра Ліза мамину точку зору поділяла. Навчалася в трієчному діапазоні, зате ходила і на танці, і в музичну школу, і малювати в мами вчилася. Просто вихованка інституту шляхетних дівчат.

А ось я в сім’ї – паршива вівця. Мені ніколи не був близький мамин світогляд. Перше запитання, яке виникало при маминих словах про вдале заміжжя, – а що буде, якщо чоловік піде до іншої або його не стане? Адже таке можливо. На ці запитання в мами відповіді не було, тому вона просто закочувала очі й прикладала руки до скронь, показуючи, як я стомлюю її своїми питаннями.

Сестру спихнули заміж у двадцять один рік. Партія вдала, що й казати. Ліза може дозволити собі не працювати, віддавши всі сили на натхнення свого чоловіка, а вже той займається сімейними справами і бізнесом. З маминого погляду, старша донька все робить правильно.

Ну а я вийшла заміж у двадцять два роки за свого колишнього однокурсника. Хлопець зі звичайної сім’ї, ніяких казкових багатств, тільки особистий потенціал і прагнення зайняти своє місце в цьому світі. Знімали квартиру, збирали на свою, жили за коштами.

Я теж працюю, бажаючи зробити кар’єру, а не бути прикрасою інтер’єру. Домашні справи я з чоловіком ділимо навпіл, як і належить у сімʼї. Обидвоє працюємо, обидвоє і по дому щось робимо, ніяких поділів на розумних і красивих. Минулого року взяли нарешті двокімнатну квартиру в іпотеку, зараз я готуюся піти в декрет.

З мамою і сестрою я намагаюся спілкуватися якомога рідше, тому що вони не втрачають нагоди посумувати над моїм загубленим життям. Це ж жах – жінка працює, встаючи рано вранці, а ввечері ще й встає до плити або раковини з посудом! Хіба цього мене мама вчила?

Найбільше мене дратує лицемірство сестри. Ліза кілька разів приходила в гості з ретельно замазаними синцями на обличчі та зап’ястях. Видно, що сімейне життя в неї не таке солодке, як у мами, на яку батько жодного разу й голосу не підвищив. Але сестра продовжує розповідати про натхнення і призначення чоловіка.

Я можу Лізу в чомусь зрозуміти. У неї дитина, жодного робочого дня, посередня освіта, відсутність власних фінансів. Тато, звісно, не відмовиться прийняти доньку й онука до себе додому, але мама ж їй чайною ложечкою виїсть мозок, що та неправильно свого чоловіка надихала. Такі розмови вже кілька разів траплялися, коли я вперше помітила в сестри синці.

Якби на мене чоловік хоч раз руку підняв, то одразу ж став би колишнім. На щастя, я не в такому залежному становищі як сестра і мама, щоправда, остання своєї залежності явно не розуміє. Завдяки тому, що тато її обожнює досі, вона почувається королевою.

Думки, звісно, погані, але я періодично думаю, що ж буде, якщо тата не стане раніше, ніж мами. Якусь суму він явно їй залишить, але знаючи мамину любов жити на широку ногу і відсутність звички дивитися на цінники, гроші закінчаться швидко, батько все-таки не мільярдер.

І що буде тоді? Хто буде утримувати жінку, яка все життя протрималася на одному «натхненні». У трудовій книжці такого запису точно немає, та й самої трудової теж немає. А на щось їсти, одягатися, платити за комуналку доведеться.

Хто їй тоді буде це все забезпечувати? Може, Ліза, яка і себе-то прогодувати без чоловіка не зможе? Сумніваюся. Чомусь мені здається, що ця відповідальність ляже на мої плечі, а я б цього не хотіла. Сподіваюся, батьки житимуть довго і щасливо і помруть в один день. Це буде найкращий фінал маминої казки довжиною в життя.

А ось сестрі в житті доведеться туго, тут навіть сперечатися нема про що. Мамине виховання у всій красі.