Завжди думала, що син добре влаштувався, доки не побувала в нього вдома

Найбільше я переймаюся своїм сином. Навіть попри те, що йому вже 30 повних років. Я мама, і я так влаштована. Зараз мені 62 роки, але я не можу з повною впевненістю стверджувати, що мої переживання кудись зникли. Для мене це все ще доросла дитина, хоча розумом я розумію, що це вже давно не так.

Ми з батьком Михайла розійшлися, коли хлопцеві було 7 років. Так вийшло, люди перестають кохати одне одного. Але це не історія про нещасну жінку з дитиною. Розлучення пройшло легко, а мій колишній залишив нам квартиру та навіть деякі фінансові заощадження. Він не йшов до іншої сім’ї, лише робота була його пристрастю. Тож гроші йому були не надто й потрібні.

Знайшовся хороший інститут у нашому місті, і Михайло цілком очікувано вступив на безкоштовне навчання. У цей період ми трохи віддалилися, оскільки його цікавили інші теми. Хлопець дорослішав, і я розуміла, що морально мені треба було б його відпустити. Але як я не намагалася, виходило погано.

На орендованій квартирі в нього я бувала, напевно, частіше за Мішиних друзів. Приносила щось поїсти. Іноді прибирала у квартирі. Так, помаленьку. Коли вперше помітила жіночі речі у ванній, зробила перерву близько місяця і не приходила до сина взагалі. Лише коли він сам попросив навідатись, прийшла в гості.

Потім він закінчив інститут, влаштувався непогану роботу і продовжував жити один. Ми стали рідше бачитися, але продовжували активно спілкуватися по телефону. До того моменту, як він оголосив про те, що збирається одружитися. Там уже почалася передвесільна метушня. Було не до того.

З невісткою мене познайомили трохи раніше, тож я, можна сказати, знала цю дівчину. Загалом нічого, але вона із села. Самі розумієте, ця типова говірка, постійно голосний голос і відкритість. Може комусь тільки такі й подобаються, але я все ж таки вважаю себе міщанкою в цьому сенсі.

Так, ще мені розповіли, що син поїде до її батьків. Там великий будинок, поділений на дві половини. Свіже повітря та все інше. Син працює вдома, тож з географією проживання у нього проблем виникнути не повинно. І все ж таки це інша сім’я. У повному розумінні цього виразу. Вони житимуть в одному будинку. А якщо раптом щось не так?

На весіллі я познайомилася із сім’єю нареченої. Непогані люди знають ціну грошам. Поважаю. Але, боюся, життя на селі змінить мого хлопчика. Та ще й оточення відповідне. Чоловік, звичайно ж, має вміти попрацювати у багнюці. Але не цілими ж днями там возитися! Навіщо тоді була потрібна ця вища освіта?

Невістка, звичайно, заспокоювала мене. Говорила, що вони приїжджатимуть часто до міста. Провідувати мене. Та й працювати за ноутбуком краще на свіжому повітрі. Які солодкі історії невістки! Але я собі місця знайти не могла, наче щось відчувала.

Нещодавно мені довелося приїхати до них на якийсь час. І почала помічати недобре. Поки мій син працює, його дружина постійно з кимось балакає по телефону. А потім я помітила в її ноутбуці листування з якимсь чоловіком. Розуму незбагненно! Тепер не знаю, як відкрити синові очі все, що відбувається. Може, я вигадую проблему там, де її нема?

Поки відпущу ситуацію, час розставить все на свої місця.