Замість підтримки рідних, після розлучення з чоловіком, я отримую лише закиди

З Олегом ми зустрічалися шість років. Коли ми тільки познайомилися, він мені не подобався настільки, щоб я захотіла побачити його своїм хлопцем. Мені тоді взагалі інший подобався.

Але з тим хлопцем, що сподобався мені, у нас так нічого й не вийшло. А ось Олег завжди був поруч. Я навіть не зрозуміла, як ми почали зустрічатись. Просто бачились щодня.

На той час ми ще були студентами. Навчалися в одному університеті, на різних спеціальностях. Весь вільний час проводили разом. Спочатку просто як друзі, а потім уже дружба переросла у стосунки.

Тоді я й подумати не могла, що Олег стане моїм чоловіком. Мені було двадцять один, заміж я не хотіла зовсім. Але роки йшли, а ми зустрічалися. Так і пролетіли шість років. За цей час ми встигли здобути дипломи про вищу освіту та влаштуватися на роботу. Олег змінив їх цілих три.

Заміж мені вже на цей момент хотілося страшно. Але Олег не поспішав. Він мав чітке бачення нашого спільного майбутнього. Потрібно стабільну роботу, квартиру, машину, а потім уже сім’ю.

Тож усі ці роки ми так і зустрічалися. Кожен жив у своїх батьків. Увечері після побачень розходилися до наступного дня.

Зізнаюся, мені було прикро. І з кожним днем ​​ставало лише образливіше. Навколо всі друзі почали одружуватися, а ми всі так і зустрічаємося.

З цієї причини у нас почастішали скандали. Я доводила, що якщо ми чекатимемо, поки досягнемо всіх намічених Олегом благ, то не одружимося взагалі ніколи. Олег стверджував, що у орендовану квартиру чи до батьків він свою дружину жити не приведе.

Одного дня ми дійшли до крапки. Я чітко зрозуміла, що якщо зараз ми не одружимося, то більше чекати я не буду. Просто не зможу. Мене це тягне, турбує.

Знову був скандал. Потім помирились. Поговорили і зважили ще раз. Олег мені розповів, що з наслідної квартири, яка дісталася його батькам від бабці, три дні тому з’їхали квартиранти. Він поговорить з батьками, щоб нас пустили туди пожити спочатку. Якщо я згодна.

Але я також поставила умову. Жити з Олегом я почну лише у статусі законної дружини. Так, мені потрібний цей горезвісний штамп.

Ось так, одного дня, ми вирішили розписатися. Подали заяву, а батьків повідомили, коли вже до реєстрації залишилося два тижні. Я вважала, що моя рідня буде трохи збентежена таким поспіхом. Але жінки нашої родини видали несподівану реакцію.

З усіх боків на мене посипалися звинувачення у легковажності. Реєстрація була запланована на дванадцяте травня. Звичайний день. Але тільки не для забобонних мами, бабусі та тітки.

Ця трійця щодня до реєстрації клювала мене за те, що ми одружуємося у травні. Це ж ми будемо мучитися все життя. Не бачити мені щасливого шлюбу.

Коли мені вперше почала тлумачити це бабуся, я вирішила не звертати на це уваги. Вона людина вже літня. З такими не посперечаєшся. Але мама та тітка! Не думала, що вони вірять у подібну нісенітницю.

На самій реєстрації мама теж видала. Оскільки весільної урочистості у нас із Олегом не було, то ми вирішили одягнутися менш формально. Я купила собі шикарну сукню синього кольору. Воно вигідно підкреслювало мою фігуру.

Але коли, ще вдома, мама побачила мене в цьому вбранні, то почала ревіти в голос. За маминими словами, синій колір на весіллі – це символ туги. Значить я готуюся сумувати за своїм втраченим життям і не буде щастя.

Уявляєте з яким настроєм я приїхала на реєстрацію? Куди мене супроводжували мама, бабуся і тітка, які вже поставили хрест на моєму шлюбі.

День був зіпсований безповоротно. Варто мені в ресторані глянути на сумні, незадоволені обличчя рідні з мого боку, як мені хотілося бігти якнайдалі.

А через чотири місяці Олег випадково зустрів своє перше шкільне кохання і повідомив мене, що ми терміново розлучаємося. Він зрозумів, що мене так ніколи не любив, як її.

Мені дуже прикро. Зате мама, бабуся і тітка тріумфують. Вони навперебій дзвонять мені, щоб повідомити, що вони мене попереджали – у травні одружуватися в жодному разі не можна!

У мене зруйнувалися стосунки, в яких я була цілих шість років! Я не знаю, як жити далі. Чоловік зрадив мене. А вони в’ються навколо і тільки зловтішаються. Ні слова підтримки.

Мені боляче від розлучення з чоловіком. Але ще болючіше, що близькі люди не підтримують мене, а ніби тільки сильніше колупають рану, що кровоточить.

Вирішила сама винаймати житло і більше до батьків жити не повертатися. Мама дуже здивована, чому я так роблю. А в мене вже сил немає по десять разів на день слухати, яка я недалека, що маминих порад не послухала.