Забрали тата до себе і не даємо встановлювати свої правила, а він ображається – його думку не поважають

Півроку тому довелося забрати тата жити до нас, бо мама померла, а він не справляється. Але тато звик все життя командувати мамою, все робилося за його вказівкою. Але в мене свій дім і свої порядки, тому прогинатися перед татом і ходити стрункою ми не збираємося. А він ображається – його не поважають, на його думку не зважають.

Батька близько двох років тому розбив інсульт. Спершу просто лежав, потім мама його поставила на ноги. Нині вже все майже нормалізувалося, але ходить він важко, а правою рукою робити майже нічого не може, вона погано слухається.

Поки мама була жива, вони з нею нормально жили, вона його обходжувала, готувала, прибирала. Але коли її не стало, зрозуміли, що один тато жити не зможе. Вирішили забрати його до нас, бо їздити щодня з передмістя до нього на квартиру було дуже складно і довго.

Тато чинив опір, але після його вимог дати йому спокій, пожив тиждень один і одумався. Його квартиру закрили, зібрали речі та перевезли до нашого з чоловіком будинку. Благо місця там усім вистачить.

Все життя тато вважав себе у сім’ї головним, командував мамою, вводив якісь правила, роздмухував щоки. Я ж знала, що мама просто дозволяє йому так поводитися. Вона його любила, її така татова поведінка не напружувала, вона ставилася до цього спокійно і навіть із гумором. Тим більше, мама завжди знала, як переконати його прийняти потрібне їй рішення. Напевно, це є гармонія у відносинах.

Погано було те, що переїхавши до нас, тато все ще продовжував вважати себе у сім’ї головним. Хоча і мені вже далеко не п’ятнадцять років, і чоловік у мене є, теж не безглуздий хлопчик. Але тата це не бентежило. Він кілька днів пообжився, а потім став насаджувати свої порядки.

Ми з чоловіком обоє працюємо на віддаленні, часто працюємо ночами, тому що і швидкість інтернету вища, і нічого не відволікає. Звичайно, якщо ти працюєш до четвертої ранку, то й спиш потім годин до одинадцятої, якщо ніяких термінових справ немає. Ми з чоловіком до такого графіка звикли, вже не перший рік живемо. Все встигаємо, все нас влаштовує.

Але тато вирішив, що стільки спати можуть лише ледарі. Сам він звик вставати не пізніше половини восьмої. Він, як сам нам висловлював, цілий тиждень терпів, спостерігав, а потім вирішив наставляти нас на істинний шлях. Став нас будити о восьмій ранку, вважаючи, що й так дав виспатися.

Нам чотири, а то й три годин сну явно обмаль. Я батькові й так уже пояснювала, і так, що ми вночі не дурієм є, а працюємо, тому тепер ми хочемо поспати.

– Що ж то за робота така, що ви всю ніч за своїми комп’ютерами сидите, а потім спите до обіду? Нормальні люди встають найпізніше о восьмій ранку, і лягають об одинадцятій-дванадцятій годині.

І знову наші з чоловіком спроби пояснити, що у нас своя специфіка роботи, і знову татове уперте хитання головою.

– Я вас привчу до нормального режиму! Це для вашого блага!

Два тижні ранок у нас починалося о восьмій ранку з того, що тато заходив до нас у кімнату, врубував світло і вимагав прокидатися. Поки чоловік ховався під подушкою, я акуратно виправджувала батька з кімнати, ми хвилин двадцять лаялися, він мене ображав, а я йшла досипати.

Потім батько образився остаточно, і перестав нас будити. Натомість взявся за наш режим харчування та раціон. Ми з чоловіком не любителі супів, тому це не найчастіша страва у нас у холодильнику. Іноді хочеться, я його готую, але буквально на один раз.

Тато ж звик їсти суп щодня. Та не проблема, наготую, хай йому буде смачно. Але батькові мало самому їсти суп. Йому треба, щоб уся сімʼя його їла. Причому в один із ним час, тобто о пів на першу. У нього якраз обід, а в нас ще в цей час не завжди сніданок буває.

– Треба дотримуватись режиму харчування!

– Тату, це ти вже половину дня проходив, а ми тільки встали. Ну не будемо ми на сніданок суп їсти!

– А ось вставати вчасно треба!

Також тато намагався контролювати, скільки світла ми напалили, скільки води вилили. А ми з чоловіком не розуміли – ну яка йому різниця, за все це ми платимо зі своїх грошей. Ну, немає в нас бажання вимикати воду в душі, коли ми намилюємося, і зуби чистити в темряві теж немає жодного бажання.

Тато висловлює свою авторитетну думку з кожного приводу, а потім ображається, що до нього не прислухаються. Може тиждень, а то й два ходити з гордою поставою, мовчазний, як пам’ятник собі. Одного разу навіть голoдyвaння мені влаштував на три дні, не пам’ятаю, чим ми його зачепили.

Чоловік уже став на цілий день виїжджати до міста, щоб не потрапити під руку тестеві. Я теж із задоволенням так вчинила б, але це некрасиво. І тато ще сильніше ображатиметься, хоча він і так вічно скривджений, що з ним у цій сімʼї не рахуються, його не поважають.