– За чужими дітьми ти наглядаєш, а на онуків часу не вистачає? Це свинство! – вважає дочка

Я працюю приватною нянею, хоч уже три роки, як вийшла на пенсію. Не від хорошого життя я вирішила знову почати працювати: просто не вистачає грошей на нормальне життя.

Якось не звикла я рахувати копійки у прямому розумінні цього слова, але доводиться, тому що офіційна пенсія сильно розходиться з моїми потребами.

Не можу сказати, що я звикла до якоїсь розкоші, але хочеться хоча б раз на рік їздити до теплого моря, мати можливість купувати фрукти, овочі, сири, м’ясо та не шукати в аптеках дешевих аналогів потрібних ліків.

Та й працювала б далі, чого на пенсію пішла, скаже хтось. А я й працювала б, але мене наполегливо попросили піти, бо треба було звільнити місце для потрібної людини.

Побитися можна було, але що з того? Причому нове начальство створювало враження, що воно і під кримінальну справу не посоромиться мене підвести, якщо я сама не піду.

Мене з шаною виперли на заслужену пенсію, а всі мої спроби влаштуватися за профілем провалилися. Нікому пенсіонерка у співробітниках не потрібна. Я більшості кадровичок у бабусі годжуся. Звісно, ​​вони гадають, що з мене вже пісок сипеться і голова в мене не варить. Це з їхніх осіб читалося.

Довелося змиритись і якийсь час пробувати жити на пенсію. Виходило відверто погано. Після обов’язкових виплат за комуналку та ліки грошей залишалося до образливого мало.

Я не самотня, я маю доньку, але просити в неї допомогу було безглуздо. Вона сама була б рада хоч у когось позичити грошей, бо їм із чоловіком вічно бракує.

У дочки двоє дітей, незадовго до мого виходу на пенсію зібралася в другий декрет. Молодший онук зараз тільки вчиться ходити, а старший пішов у садок.

Я доньці навіть не стала скаржитися на своє тяжке становище, бо розуміла, що просто почую якісь схожі скарги у відповідь. Їй і без моїх проблем цілком “весело”.

Роботу знайшла випадково. Навіть точніше, це вона мене знайшла. Сусідка, з матір’ю якої ми колись непогано спілкувалися, попросила посидіти пару годин з молодшою ​​дитиною. Їй треба було терміново відвезти до лікаря старшого, а тягнути туди дитину і безглуздо, і складно. Мати у неї давно в область переїхала, а подруги, певне, не змогли так швидко зірватися.

Мене сусідка непогано знає, тож і звернулася за допомогою. Я не стала відмовляти, тим більше, що це не дурість якась, а необхідність.

Малюкові було два роки, спритний малий, за яким тільки й встигай дивитися. Але ми з ним порозумілися, так що час пройшов непомітно.

Сусідка дуже дякувала мені за допомогу, а за кілька днів прийшла і запитала, чи не погоджуся я періодично наглядати за дітьми, але вже за гроші. Я вирішила не відмовлятись. Так і пішло. Спочатку за дітьми сусідки доглядала, а потім поступово пішло сарафанне радіо, тож роботою я була забезпечена достатньою мірою. Моє матеріальне становище теж добре налагодилось.

Зі своїми онуками я не сиділа, це так. До молодшого мене дочка спочатку не підпускала, а при спілкуванні зі старшим завжди говорила, що я все роблю не так і не так.

Коли дочка дізналася через те саме сарафанне радіо, що я підробляю нянею, її обуренню не було меж.

– За чужими дітьми ти наглядаєш, а на онуків часу не вистачає? Це свинство! – заявила вона мені.

Насправді, коли вона дізналася, що я стала нянею, їй різко знадобилося, щоб я почала сидіти з онуками. Але в мене на це не було часу: по роботі все розписано.

Відмовлятися від роботи, щоб догодити дочці, я не збираюся. Пояснила їй, що з бухти-барахти не можу просто так скасувати свої зобов’язання та на день забрати онуків. Мене просто не зрозуміють, я підведу людей.

– Якісь чужі люди важливіші за сім’ю? Зрозуміло все, – кривиться дочка.

Ці чужі люди платять мені гроші, я маю перед ними зобов’язання, тому так, важливіше. А сім’я щось не згадувала про мене, доки не з’явилася можливість якось мене використати.