– З самого початку я їй сказав, що ставати батьком не планую. Вона була згодна жити без дітей! А сама влаштувала цю нісенітницю!

Олег з Ірою познайомились вісім років тому на сайті знайомств. Дівчині ніколи не щастило в особистому житті: до Олега у неї був студентський роман, який скінчилися нічим, потім вона зустрічалась з сусідом, якого застала з іншою жінкою і дівчина ледь не впала в депресію. Іра мила, господарська, симпатична, домашня, турботлива дівчина з відмінною фігурою, однак знайти чоловіка вона чомусь довго не могла, хоча дуже хотіла.

Подруга порадила сайт знайомств, який був черговою відчайдушною спробою влаштувати особисте життя. І не підвів.

Відносини розвивалися стрімко, через чотири місяці молоді люди вже жили разом. Іра вважала, що їй пощастило. Олег був надійним, відповідальним, щедрим, турботливим, радував дівчину всілякими романтичними дрібницями, у вихідні приносив каву в ліжко, балував і носив на руках. Вони дуже закохалися один в одного. Раніше Іра не вірила, що так буває.

– Ну ось, нарешті й на твоїй вулиці свято! – раділа за неї подруга. –  Справжній принц на білому коні. Погодься, такого варто було почекати…

Затьмарював щасливу картину єдиний момент: Олег категорично не хотів дітей. А Іра, треба ж так, не уявляла собі щасливого життя без дитини. Про своє небажання заводити потомство Олег повідомив відразу, але Іра чомусь не надала його словам особливого значення. Зрозуміло, що після тижня знайомства про дітей думати та говорити рано. І через місяць рано. І через пів року, коли тільки з’їхалися, мабуть, теж. Які діти? Треба спочатку притертися, звикнути один до одного, пожити для себе…

Але ні через рік, ні через два позиція Олега в цьому питанні не змінилася. Про дітей він як і раніше навіть слухати не хотів. Іра вже що тільки не робила: і вмовляти намагалася, і переконувати, і ненав’язливо показувати милих малюків на вулиці, і «не тиснути, може, дозріє», погодившись про людське око, що діти поки не потрібні…

–  А чоловік ніколи до дітей готовий не буде! – радила їй найкраща подружка, яка тільки недавно народила другого. – Якби я чекала, коли мій чоловік дозріє, то ми б і досі без дітей жили! А тепер він радий і щасливий, спасибі говорить за дітей! .. Моя порада – не жди та не умовляй, ти втрачаєш час! Потім сам дякувати буде. Бери справа у свої руки … Як-як! Придумай, як! Справа елементарна!..

Справа дійсно виявилося досить-таки елементарною: на третьому році спільного проживання Іра, опустивши очі, засмучено повідомила Олегу про незаплановану вагітність. …

Такої бурхливої ​​реакції ні Іра, ні її подруга-порадниця від Олега не очікували. Він кричав, як поранений звір, проклинав усе на світі та метався по квартирі, запихаючи речі Іри в сумку. Куди тільки поділася вся його лицарська галантність. У «незапланованість» вагітності чоловік чомусь не повірив ні на хвилину.

– Ну ти постривай поки турбуватися! – трохи збентежено вмовляла Іру подруга, коли та ридала в неї на кухні. – Це у нього шок! Від щастя! Оговтається ще. Прибіжить миритися, ось побачиш! Може, навіть завтра вже прибіжить…

Миритися Олег не прибіг ні на наступний день, ні потім. … У призначений час Іра народила дитину, встановила через суд батьківство і подала на аліменти. Олег зараз робить все, щоб по максимуму від них «відкосити». Змінює роботи, влаштовується на сірі зарплати, працює неофіційно.

– З людиною, яка поводиться підло, нічого церемонитися! – знизує Олег плечима. – Сама винна!

Іра з дитиною зараз живе дуже скромно, практично на межі бідності, у мами-пенсіонерки, працювати толком не може і мабуть, зможе ще нескоро. Гроші їй дуже потрібні. Олег в курсі цієї ситуації.

– Олег, але так теж не можна! – намагаються напоумити чоловіка деякі знайомі, які опинилися в курсі справ. – Страждає твоя дитина …

– Я дитини не хотів, – як заведений, твердить Олег. – Вона прекрасно знала, що дитина мені не потрібна! З самого початку я їй сказав, що ставати батьком не планую. Вона була згодна жити без дітей! Принаймні, на словах! А сама влаштувала цю нісенітницю! Народити дитину – була не моя ідея. Іра народила її сама, жорстоким обманом – я їм після цього нічого не винен! Вона вчинила зі мною по-свинськи і я тепер можу робити точно так само! Буду перераховувати щомісяця 100 грн аліментів, щоб не визнали злісним неплатником. Хай на них і живе …

А як вам така ситуація? Іра сама винна у своїх проблемах? Або все ж Олег – моральний урод?