З появою рідного онука свекруха перестала вітатися з моєю донькою від першого шлюбу

Я одружилася вдруге. Від першого шлюбу залишилася донечка – моя радість, розумниця та помічниця. Другий чоловік знав про наявність дитини, прийняв доньку і говорив побіжно про удочеріння.

Тоді я була щаслива: ось це так! Нарешті я зустріла справжнього чоловіка! Але зараз я думаю зовсім інакше.

У нас із чоловіком народилася спільна дитина. І з того моменту свекруха немов забула про онучку, до якої раніше ставилася цілком нормально. Я помітила це одразу.

Вперше вона сама приїхала до нас – подивитись немовля, привітати його з черговою датою. Синові виповнилося півроку.

– Що за диво моє маленьке! – співала вона над ліжечком.

Старша дочка стояла і дивилася на бабусю з подивом – з нею навіть не привіталися. Я також не зрозуміла, що це було, але ніхто нічого не сказав. Я була втомлена, не хотіла лаятись і з’ясовувати стосунки.

До того ж, ми могли просто не почути її вітання, адже син голосно кричав. Загалом той випадок спустили на гальмах. Але через місяць ми поїхали з візитом у відповідь, і тут все вже стало зрозуміло.

Свекруха коротко кивнула мені, обняла чоловіка і помчала няньчитися з малюком. На доньку вона й не глянула, хоча та привіталася досить голосно. Варіант, що свекруха не почула її, відпав.

Дочка пішла до кімнати і весь наш візит сиділа там. Свекруха навіть напою їй не запропонувала, хоч нам усім налила чай. А Машу не покликала. Виїжджати ось так одразу було б неввічливо та дивно – так я вирішила тоді. Зараз докоряю себе. Треба було забрати доньку та сина, поїхати додому та теж ігнорувати таку бабусю.

Свекруха так і не запитала внучку ні про що. Раніше вона цікавилася успіхами Маші, її здобутками, про все розпитувала. Я знала, що через онуку свекруха намагалася навіть довідатися, що відбувається в нас удома. Між мною та чоловіком. Але заради онука вона вирішила відмовитись навіть від такого цінного джерела інформації.

– Чому ви ігноруєте Машу? – запитала я прямо, дочекавшись, щоб чоловік і дочка пішли на кухню, – що вона зробила не так?

– Я? – свекруха ввімкнула недалеку. Розмови не вийшло – вона стала в позицію і заперечувала всі мої слова.

У результаті ми поїхали додому, не вирішивши питання. Дочка у машині розплакалася. У мене серце розривалося. Я подивилася на чоловіка – він мовчав і ніби нічого не помічав. Я вирішила поговорити з ним удома, а сама взяла дочку за руку.

Однак розмова з чоловіком не тільки не допомогла, але ще й посилила проблему. Дочку я вдома заспокоїла, пояснила, що бабуся не має рації. Дитина поплакала, заспокоїлася і заявила:

– Я не хочу більше до неї їздити. Мені важко бути там, де мене не люблять.

У мене знову душа розірвалася від цих слів. Я вклала дочку спати і пішла до чоловіка в гніві.

– Що робить твоя матма? Чому вона ображає Машу?

– Ображає? – повторив чоловік і бридко засміявся.

Він висловив свою думку: образити 13-річну дитину неможливо. Маша вже має вміти постояти за себе.

– Вона що, мусить захищатися від власної бабусі?

– Не треба таке говорити. Ніхто на неї не нападає.

Коротше, чоловік вважає, що моя дитина повинна сама себе відстоювати перед дорослою людиною. Я ніколи не просила свекруху ставитися до внучки з обожнюванням чи подарунки їй дарувати. Просте, нормальне людське ставлення. Як було раніше, доки я не народила сина.

Я шокована поведінкою свекрухи. Людині на пенсію незабаром, а вона вирішила з підлітком пособачитися. За що вона так з Машею?

На другу розмову я не наважуюсь – боюся, що свекруха мені прямо скаже, що онука їй більше не потрібна. Адже з’явилося рідне маля. А Маша тепер стала просто дівчинкою, а не онукою.

Чоловік свою позицію висловив ясно та чітко – за дочку він заступатися не стане. Я вперше за час шлюбу задумалася про розлучення. Про яке, цікаво, удочерення він там говорив? Просто смішно.