Юрій послухав пораду друзів і проміняв свою дружину на її найкращу подругу. Він ще не знав чим це все закінчиться

Час уже пізній, а Наталя все ще на роботі. І чоловік її, Юрій, один у квартирі. Йому незатишно. Йому сумно. Йому не по собі.

— Ось де моя дружина? — сам із собою розмовляв Юрій, походжавши туди-сюди своєю новою, великою трикімнатною квартирою, купленою ним напередодні весілля. — Чим вона зараз займається? Усі дружини як дружини, вже давно вдома і годують чоловіків своїх смачною вечерею. А моя? Що вона є, що її нема. Коли одружився, думав, що дружина цілими днями вдома сидітиме, господарством займатиметься. А вона? Виходить на роботу вранці разом зі мною, а повертається додому на годину, а то й на дві пізніше. Господи, як же все це сумно.

Але не лише тривала відсутність дружини на роботі непокоїла Юрія. Ні!

— Якби тільки це, — міркував він, — це ще куди не йшлося. Півбіди, як кажуть. І те, що дружина працює як віл по дванадцять годин на добу, — це сяк-так, але стерпіти можна. Але її зарплата, будь вона недобре, не залишає жодних надій на наше з нею спільне щасливе майбутнє. Де взяти сил винести, хто скаже? Бо не дає спокою мені висока, удвічі більша, ніж у мене, зарплата моєї дружини.

Вже минуло багато часу після весілля. І майже щодня Юрій проводив свої самотні вечори у таких сумних роздумах. І не було в нього іншої втіхи, як тільки в розмовах із друзями. Тільки їм міг довірити Юрію свої сімейні проблеми.

І ось уже довгий час, зустрічаючись із друзями, Юрій ділився з ними своїми гіркими переживаннями. І казав він їм щоразу майже одне й те саме.

— Сил більше ніяких нема терпіти таку несправедливість, — казав Юрій. — Відчуваю себе не чоловіком, а не зрозумій ким. Ще трохи, і сам себе поважатиму перестану.

— А куди ж ти дивився, коли одружився? — гидливо дивлячись на Юрія, дивувалися друзі. — Невже не бачив, з ким одружуєшся і кого в дім приводиш?

— Хм, куди дивився… — хвилюючись, виправдовувався Юрій. — Я коли робив цій жінці пропозицію, взагалі нічого про неї не знав. А тим більше уявлення не мав про її високі доходи.

Вона здавалася мені нормальною жінкою: слабкою, тендітною, ніжною, беззахисною. Що завгодно міг запідозрити, тільки не це. А внаслідок чого? Моя нова трикімнатна квартира…

— Ця, яка загальною площею 86 квадратних метрів у престижному спальному районі столиці, яку ти купив за день до весілля, думаючи зробити їй приємний сюрприз? — щоразу з ввічливості та щоб доставити приємне Юрію, уточнювали друзі.

— Ага, — відповів Юрій. — Не справила на неї жодного враження. Більш того! Наталя навіть порадила мені її продати чи здати. Як, а? Продати чи здати?

— Неподобство, — щоразу погоджувалися друзі.

— І запропонувала зняти чи купити щось краще та ближче до центру, — обурено повідомляв Юрій уже всім давно відомі подробиці. — Я, зрозуміло, відмовився, але біль образи досі не минає. А коли згадую її ті слова, хочеться плакати.

Але врешті-решт і друзі втомилися від скарг Юри. Їм вислухати те саме протягом ось уже довгого часу набридло, і вони вирішили сказати Юрі все, що думають про це.

— Досить скиглити! – суворо сказали друзі. – Ти чоловік чи хто?

— Чоловік, — жалібно відповів Юрій. — Але ж ви бачите, в якому я становищі. Доля загнала мене в куток. Я почуваюся безпорадним. І не бачу шляхів порятунку.

— Ну а якщо чоловік, тоді скажи нам, чому у вас досі з Наталкою дітей немає? Невже ти не розумієш, що це єдине, що може тебе врятувати?

– Діти? — дивувався Юрій.

– А як же? Ставши матір’ю, твоя Наталя, як і всі наші дружини, розчиниться в дітях, про роботу забуде, перетвориться на звичайну домашню господиню: слабку, ніжну, тендітну та беззахисну. Все як ти мріяв. А ти в результаті залишишся єдиним у сім’ї годувальником. Як і ми усі. І перестанеш нарешті докучати нам своїми скаргами.

— І вона зустрічатиме мене вдома після роботи?

– І зустрічати буде, і проводжати. А крім того, твоїй дружині хочеш не хочеш, а доведеться і молитися на тебе, і все інше робити, про що ти попросиш. Втім, ні. Не попросиш. Що це ми? Вимагати будеш! Все, що вимагатимеш, вона все для тебе зробить. Але спочатку, Юра, ти маєш зробити її мамою. Такі ось справи, друже. А ти кажеш «порятунок». Немає в нас у чоловіків іншого порятунку, крім через материнство дружин своїх. І хай так буде.

— Господи, як виявляється, все просто! — вигукнув Юрій. — Що ж ви раніше мовчали! Я вже давно так зробив би. Сьогодні ж поговорю із дружиною.

— Та не треба говорити, Юра! А діяти!

– Я зрозумів. Я діятиму.

— Але тільки ти це, Юра, дивися, раніше часу не проговори дружині своїй, що, коли вона стане мамою, їй доведеться перестати працювати і розчинитися в домашньому побуті. Жінки, адже вони не відразу розуміють, де їхнє місце. Нехай це стане для неї приємним сюрпризом.

— За це не турбуйтеся, — відповів Юрій. — Не проговорюся. Зроблю їй приємний сюрприз.

А через рік у Наталії та Юри народився син.

Важко дався цей рік Юрію. Багато чого довелося йому стерпіти. Одне те, що за цей рік зарплата у Наталії зросла ще вдвічі, ввело Юрія в ще більший розпач і мало не позбавило його розуму. Та й крім цього було багато всього, пов’язаного з вагітністю дружини, що, звичайно ж, спричиняло негативні зміни в її характері.

Але Юрій знайшов у собі сили і, як справжній чоловік, впорався з додатковими труднощами, що випали на його частку.

І ось, коли він зустрів дружину з пологового будинку і був упевнений, що все погане в його житті вже позаду, з’ясувалося, що Наталя залишати роботу заради дитини не збирається.

– Як же так? – кричав Юрій на друзів. – Ви ж мені обіцяли! Ви мені клялися, що коли Наталя стане матір’ю, вона по-іншому подивиться на світ. І де це все?

– Хто ж знав, – виправдовувалися друзі, – що вона в тебе така?

– Яка така?

– Не така як всі. Ми ж судили за своїми дружинами.

— Судили вони… Хіба справжні друзі так чинять? Та справжні друзі вони, перш ніж щось радити, сто разів подумають. А ви? Через вас Наталя тепер мене змушує з роботи йти і з дитиною сидіти. Каже, що це економічно вигідніше, оскільки її зарплата набагато більша за мою. Як, а? І слова які знайшла. «Економічно вигідніше». Це ось так, на вашу думку, вона в материнстві розчинилася?

— Не гнівайся, друже. Визнаємо, винні ми перед тобою. Повністю винні.

— Повністю вони винні… — сердився Юрій. — А мені що з того? Легше з того що ви себе звинувачуєте?

— У корж розбитимось, а все зробимо, щоб виправити твоє становище.

– Як виправити? Невже таке можливо?

– Є один спосіб. Вірний. Для себе берегли, але якщо так, тобі віддаємо.

– Що за спосіб? Знову нісенітниця якась вийде?

– Не вийде. На цей раз добре буде. Повір. У твоєї Наталії, напевно, є подруги, які не такі успішні в роботі, як вона, але при цьому як жінки вони ні в чому їй не поступаються.

– Є і що?

— Ось і проміняй дружину на якусь подругу. Але таку вибери, що погодиться на всі твої умови.

Юрій замислився. Порада друзів видалася йому цікавою. Він став перебирати по пам’яті всіх подруг Наталії та зупинився на Зінаїді.

– А що, – відповів він друзям. – Ідея непогана. Взяти ту саму Зінаїду — найкращу подругу Наталії. Вона нічим не гірша за Наталю і молодша за неї на два роки.

– Ось! І візьми собі найкращу подругу дружини! Але спершу уточни. Чи та вона, про яку ти мрієш? Чи розчиниться вона в будинку та сім’ї? Чи тобі іншу шукати?

— За це не переживайте, друже. Два рази на ті самі граблі не наступлю. Все з’ясую.

І Юрій дочекався зручного моменту і серйозно поговорив із Зінаїдою. Сказав, що його одруження з Наталі була помилкою, про яку він гірко шкодує і яку хоче якнайшвидше виправити, що насправді любить він Зінаїду. І якщо Зінаїда не проти, то він одразу після розлучення з Наталією готовий на ній одружитися. У розмові Юрій озвучив свої нехитрі вимоги до своєї майбутньої дружини.

І Зінаїда якось одразу дуже добре зрозуміла, що від неї потрібно.

— Так Господи, — відповіла вона, — я тільки й чекаю, щоб вийти заміж, розчинитися в чоловікові та в дітях і назавжди з роботи піти.

— Але тебе точно не бентежить той факт, що ти начебто зраджуєш свою найкращу подругу, якщо зв’яжеш зі мною своє життя? Не будеш після жаліти?

– Хто? Я? Жаліти? Та ніколи. Плювати на неї. Кохання — воно таке. І в коханні, між іншим, кожен сам за себе. А якщо Наталя не цінує того, що їй долею дано, то хай сама себе й звинувачує. А я ні в чому не винна. Зрештою живемо один раз, а мені вже двадцять чотири роки. Досить думати тільки про найкращих подруг. Час і про себе, і про своє життя замислитися.

Ось так і вийшло, що Юрій, знову ж таки за порадою друзів, пішов від дружини до її найкращої подруги Зінаїди. Тому що Зінаїда, як ніхто, розуміє Юрія і обіцяє, що ніколи не працюватиме, а буде тільки дружиною та матір’ю його дітей.

А невдовзі після розлучення Юрій, як і обіцяв, одружився з Зінаїдою, яка справно почала народжувати йому чи не щороку по дитині, а іноді й по двs.

І ось через десять років у Юрія вже вісім дітей, а Зінаїда чекає на дев’яту. І все це сімейство живе у трикімнатній квартирі, яку Юрій купив напередодні свого першого одруження. І треба було б купити квартиру більше, та можливості такої у Юрія немає. Адже зарплата Юрія за цей час не те, що більше не стала, а навіть зменшилася. Це сталося невдовзі після народження третьої дитини. У Юри тоді щось зламалося. І працювати він почав все гірше та гірше. Начальство було ним незадоволене, і в результаті його понизили на посаді та знизили зарплату чи не втричі.

І із дружиною у Юрія почалися проблеми. Зінаїда постійно лаяла чоловіка за те, що грошей не вистачає, а він не виконує обіцяного та не забезпечує дружину та дітей усім необхідним, як було обумовлено колись.

— Якби я знала, що так буде, — говорила Зінаїда, — ніколи б не зрадила найкращу подругу і не вийшла б за тебе заміж. Невдаха!

Друзі порадили Юрію розлучитися, квартиру продати і втекти кудись.

– Куди втекти? — дивувався Юрій.

— Та куди завгодно, — порадили друзі.