— Які ще манти 14 лютого?! У нас взагалі-то були свої плани! — обурилася я, коли чоловік заявив, що будемо їхати до його мами

Мій Аркадій — чоловік чудовий. Майстер на всі руки, працювати не боїться, з дітьми ладнає. Але коли справа доходить до знаків уваги для дружини — тут починається ціла епопея.

Цю особливість я помітила ще в перший рік шлюбу. Зараз згадую з усмішкою, але тоді мені було не до жартів, коли чоловік забув про важливу для мене дату. День народження він ще пам’ятає, а ось про всі інші свята доводиться нагадувати. Бо якщо цього не зробити, можна залишитися не лише без подарунка, а й без звичайного обійму з нагоди свята.

Останні кілька свят, включаючи мій день народження, Аркадій успішно “провалив”. Тож на День святого Валентина я вирішила відігратися!

Я прямо сказала, що хочу отримати гарний подарунок, букет квітів і романтичну вечерю.

— І не на кухні, а в пристойному ресторані! П’ять років у шлюбі, а День усіх закоханих досі нормально не відзначали! — твердо заявила я.

Чоловік покивав головою: так-так, все буде.

Щоб план не провалився, я повторювала його Аркадію майже щодня. Не хотілося виглядати буркотухою, але й знову залишитися без уваги теж не хотілося.

Настав довгоочікуваний ранок 14 лютого. Я прокинулася у чудовому настрої. У мене вихідний, чоловік взяв відгул — все ідеально!

Квітів на тумбочці не було. Я подумала, що, можливо, Аркаша їх сховав і хоче зробити сюрприз пізніше. З кухні долинали звуки приготування сніданку.

Раптом пролунав дзвінок. Чоловік говорив тихо, але за інтонацією я зрозуміла, що його хтось наполегливо про щось просить.

Аркадій зайшов у спальню без букетів, без кави, без підноса зі сніданком. Зате з новиною:

— Дзвонила мама, запрошує нас на манти. Каже, святковий стіл зробила, чекає.

Я здивовано підняла брови.

— У смислі чекає?

— Ну, каже, що це ж свято, треба посидіти всією сім’єю. А нам навіть не доведеться морочитися з вечерею!

— Все це чудово, і манти я люблю. Але в будь-який інший день! Ти не забув, який сьогодні день? День закоханих, а не День маминого плову!

Аркадій почухав потилицю.

— Ну як же я їй скажу, що не приїдемо? Вона встала о шостій ранку, щоб все приготувати…

— Аркаша, ми місяць тому домовилися, що сьогодні проводимо час УДВОХ! Снідаємо, як у кіно, вечеряємо в ресторані, теж як у кіно. Де тут місце для мантів?

Чоловік зітхнув і простягнув мені телефон:

— Сама скажи їй, що ми не приїдемо.

— Пані Катерино, — почала я спокійно, — ваші манти, безперечно, чудові, але сьогодні ми з Аркашею маємо інші плани. День закоханих, ви розумієте.

— Ой, та це ж вигаданий комерційний день, який і святкувати не варто! — обурилася свекруха.

— Давайте ми самі будемо вирішувати, що і як відзначати. Ваші манти чудово дочекаються до завтра.

Свекруха завелася:

— Ото ти все придумуєш, аби Аркашу від мене відвернути!

Я слухати це не стала, чемно попрощалася і поклала слухавку. Але настрій вже був зіпсований. Аркадій ходив по квартирі, важко зітхаючи, і весь вечір журився, що мама сидить одна і плаче біля вікна.

Наступного року треба на цей день планувати втечу подалі від свекрухи! Бо скільки можна псувати собі романтичні свята через мамині манти?