– Яка ж з вас бабуся буде? – журиться невістка. – Виховали побутового інваліда!

Мій син Артем уже рік як одружений. Я терпляче чекала новин про вагітність з моменту весілля, але невістка все тягла і тягла. І нарешті я зважилася спитати, що ж не так і чому вона досі не народила. А відповідь мене просто приголомшила: Ліля заявила, що це я винна у її страхах.

Почну із початку. Ліля мені сподобалася з першої нашої зустрічі: охайна, ввічлива, одразу видно – ідеальна майбутня дружина. Характер у неї нескладний – поступлива, готова йти на компроміси. Ця якість мені дуже сподобалася – я одразу зрозуміла, що мій син з такою дружиною не пропаде.

Артему на момент їхнього знайомства було майже тридцять років. Артем уже тоді працював, будував кар’єру, допомагав мені з грошима та відкладав на власну квартиру.

Поки ми жили разом, мені було приємно дбати про сина, а з нього знімався зайвий клопіт на кшталт прибирання та готування. Артем щовечора поспішав додому, і очі його сяяли вдячністю – він просто радів таким простим речам, як вечеря чи випрана сорочка. А мені й самій на радість було полегшити йому життя. Нехай працює!

І я, звичайно ж, думала, що Ліля в цьому відношенні схожа на мене. Що вона, вийшовши заміж за мого сина, дбатиме про нього: утримувати будинок у чистоті, наводити затишок, доглядати за Артемом. Загалом, вона буде звичайною дружиною, зайнятою домашніми справами і, як я сподівалася, онуками.

Але йшли місяці, а про онуків не було й мови. Ліля не вагітніла – натомість вона працювала і, як я знала від Артема, виконувала обов’язки по дому.

– Ні, Ліля в тебе молодець, – схвильовано говорила я синові, – але чому ж ви досі не маєте малюка? Вона здорова?

– Ми обидвоє здорові, – відмахувався Артем, набиваючи рота котлетами – іноді Ліля скандалила з ним і відмовлялася готувати, так що він збирався і їхав до мене, – вона просто не хоче поки.

Я абсолютно нормально ставилася до таких ситуацій. За словами Артема, Ліля іноді втомлювалася і вимагала від нього, щоб він, наприклад, мив посуд чи сам прав свої речі. І я, і син розуміли: це просто примхи. Кожен у сім’ї має свою роль.

Артем на дружину не ображався, а просто збирав брудну білизну і їхав до мене. Я все прала, годувала його і шкодувала.

Тим часом про онуків не було ні слуху, ні духу. Через рік я зрозуміла: час діяти самій. І при особистій зустрічі розпитала Лілю, чому вона досі не народила.

– Та кому ж народжувати? – здивувалася невістка. – На няню я поки що не заробляю, а Артем зникає на своїй роботі.

– Лілечко, – образилася я, – ну перед тобою взагалі-то стоїть заздалегідь любляча бабуся! Я допоможу з усім, підкажу, покажу! Я можу хоч щодня з малюком сидіти! Я ж виростила Артемчика, все знаю та вмію.

– Ви не ображайтесь, – похитала головою невістка, – але яка ж із вас бабуся буде? Виростили ви побутового інваліда, який ні пилососити, ні свої шкарпетки прати не вміє. Ви вже вибачте, але я не хочу, щоб моя дитина виросла такою самою, як Артем. Тому вам на виховання онуків я точно не дам.

Загалом, невістка мені відмовила, принизила і звинуватила в усьому. Що вона, мовляв, народжуватиме лише за наявності зайвих коштів, що дитиною займатиметься сама чи няню найме. А від Артема толку немає – чому він, питала мене невістка, здатна дитину навчити?

Але мій син – кар’єрист! Що страшного в тому, що він не вміє прати чи мити підлогу? Я спробувала зрозуміти невістку, хоча всередині все горіло від образи. Як вона посміла мені таке заявити? І що бабусі з мене не вийде і що виховала я ледаря.

Так, Артем жив зі мною і нічого вдома ніколи не робив. Так зате на його гроші куплено квартиру, в якій вони тепер живуть! Трикімнатна, між іншим – він готовий сім’янин, дивився у майбутнє та купував житло для того, щоб усім вистачило місця! А Ліля скуйовдилася і відмовляється народжувати дитину. Ну де це бачено?

Доведеться мені терміново навчити Артема господарювати. І довести цій неспокійній невістці, що ми з ним готові до народження первістка!