Як жінці зрозуміти, чи кохають її – історія про жінку та вченого

Слова кохання накладають зобов’язання не лише на того, хто їх сказав. Але й на того, кому вони адресовані. Це знають шляхетні люди.

Жінка завжди знає, якщо її хтось любить. Знає — і все. І ось один чоловік все життя любила жінку. І жодного слова про це не сказав. І гранатовий браслет не подарував. Просто постарів, захворів і пішов з цього світу. Вчений, відомий, чесний трудівник і талант.

Жінка була у щасливому шлюбі. І чоловік її хворів. Вона підтримувала чоловіка, боролася за його здоров’я. Прожила з ним усе життя у коханні та злагоді.

Вона знала про кохання вченого. Вона знала, як він її любить. Знала — і все. Ми завжди це знаємо. Жінки підтвердять.

І найбільше вона була вдячна за те, що цей чоловік жодного слова не сказав про свої почуття. Він усе бачив, знав, не хотів ставити її у незручне становище. Не хотів, щоб вона слухала плутані пояснення чи слова розради. Не хотів вносити сум’яття в її серце. Він знав, що вона любить свого чоловіка. Теж знав. І все.

І так вона плакала гірко, коли не стало вченого. За його шляхетність плакала. За його особистість. Це теж кохання. Просто інше. І нікому не пояснити, що відчуваєш і розумієш.

Це найшляхетніша історія кохання, яку я знаю. І дуже сумна. Тому що тільки в іншому світі ми всі будемо разом. Без ревнощів і страждань, у чистому коханні. Так кажуть богослови.
Якщо, звісно, ми цього заслужили. Ці люди, мабуть, заслужили.