Як ми провчили любительку “халяви”
Зі своєю найкращою подругою Ірою ми познайомились в інституті. Ми в жили в одній кімнаті в студентському гуртожитку 5 років. В кімнаті нас було троє: я, Іра і Люда. З Ірою ми практично стали сестрами, а Люда була особливою…
Таких жадібних людей я раніше ніколи не зустрічала. Гроші від батьків вона отримає, попросиш у неї позичити пару гривень до стипендії, а вона і почне скиглити:
– Ой, а у мене немає грошей, ти коли ще ти мені віддаси, а на що я жити буду?
І це стосувалося всього: конспекту з лекціями, крему для рук. навіть банальної ручки… При цьому вона сама чужим речами користуватися зовсім не соромилася. Її улюбленим словом було: халява. Та ще й повчала нас з Ірою:
– Ви жити не вмієте, я ось зараз піду до дівчаток з педагогічного факультету, вони як раз в цей час вечерю готують, посиджу, поговорю і повечеряю на халяву. Або:
– Наталя купила нову тоналку, а у неї алергія, ну я і випросила собі, на халяву !.
На харчування з нами вона грошима не скидалася, прагнула прожити на свою улюблену халяву, ну дуже неприємна дівчина.
Закінчили ми інститут, знайшли роботу. Так склалося, що заміж ми з Ірою вийшли майже одночасно за двох кращих друзів, а Люду ми більше не бачили.
З’явилася знову вона в нашому житті через 2 роки. У мого чоловіка брат був двоюрідний, вгадайте, з ким він одружитися зібрався? Правильно, з Людмилою.
Весільну сукню вона випросила у мене. Тобі ж не потрібно вже, а мені на халяву зійде. Ну і фіг з ним, що обтягло. Сидить як на барабані? Задарма ж, нормально!
На весілля ми прийшли сім’ями, так там був прямо концерт: мама Люди (стало зрозуміло, в кого вона така), сама з підносом до гостей пішла, подарунки збирати. У кожен конверт заглянула, всіх, хто менше 2 тисяч поклав присоромила. Було неприємно на це дивитись. Ну гаразд, одружилися, стали жити.
Чоловіки тісно між собою спілкувалися, ну і нам волею-неволею довелося. Літо ж, вирішили в вихідний на пікнік поїхати. Домовилися, з нами ще одна парочка була, разом 8 осіб. Заздалегідь вирішили, з кого салати, з кого пиво, з кого м’ясо. Щоб порівну і не образливо було нікому. Приїхали, стали розвантажуватися. Люда з чоловіком мали взяти лимонад і курячі крильця.
– Ой, а я все вдома залишила. Ну і нічого страшного, тут всього й так багато, нам вистачить!
І кожен раз, коли ми збиралися всі разом, відбувалося все за сценарієм. Люда змахне ручками й починає журитися:
– Вдома залишила, забула на столі, не забрала від свекрухи й так далі.
А чому б і ні? Халява… Все в її манері. Брат чоловіка червоніє, мнеться, потім мужикам зізнався, що дружина свідомо не дозволяє йому нічого купувати, мовляв, навіщо гроші витрачати, всього понавозять, всього вистачить.
Вирішили ми її провчити, вже на початку осені справа була. Вирішили зібратися відпочивати у знайомих на дачі, домовилися заздалегідь, розподілили, хто і що бере. Але ми з Ірою приїхали раніше і все вивантажили. Люда з чоловіком під’їжджають, як завжди Люда лізе в багажник і вигукує:
– Ой, а я думала це ти (чоловік) пакети взяв? Знову вдома залишилися.
– Не біда, – відповіла я, – ми теж сьогодні без усього, тут магазин є, скинемось зараз і все, що потрібно купимо.
Люда почервоніла і почала відмовлятися, що грошей не взяли, що не розраховували, а потім і зовсім заявила:
– Нас же на дачу кликали, а раз в гості кликати, треба гостей і годувати. Я скидатися не збираюся. Краще додому повернуся.
Ну і йди, думаємо, ніхто не тримає. Люда до чоловіка: поїхали, а він відмовився. Довелося їй на автобус іти. Брат чоловіка з нею через три місяці розлучився.
– Не можу, – каже, – з такою жадюгою жити. Вона ж і вдома так поводиться. Живемо у матері моєї, так вона за вечерею рахує, скільки моя мати шматків хліба взяла, скільки котлет собі поклала…
Я пораділа за родича і в голові перебирала, а хто з друзів або знайомих чоловіка ще не одружений, щоб знову з Людою не зустрітись!