“Я знаю, що винна перед тобою, це тепер мій хрест на все життя”, – сказала подруга. Але пробачити її я не можу

Не знаю навіть, навіщо це все пишу. Напевно, дуже хочеться комусь виговоритись, поділитися з кимось своїм життям. Можливо почути слова підтримки. Все своє життя я намагалася дивитись на речі позитивно.

Ніколи не опускати руки. Навіть коли не стало мого чоловіка, я намагалася не показувати виду, як мені погано. Почала жити заради наших дітей. Чоловіка я дуже любила і люблю досі. А діти – це і його відображення теж.

Коли чоловіка не стало, нашому старшому синові Сашкові було десять, а доньці сім. Дочка мала тільки піти в перший клас. То був дві тисячі перший рік, час був непростий.

Я працювала, діти вчилися, життя йшло своєю чергою. Так як мені доводилося завжди багато працювати, то я не мав великого кола знайомих. Я дуже рідко могла приділити собі час. Тому згодом із друзів у мене залишилася лише одна подруга.

З іншими людьми спілкування якось саме сходило нанівець. А Надія завжди була поряд зі мною. У неї теж є дочка, вона трохи молодша за мого Сашка. Діти завжди дружили.

Ходили до однієї школи, хоч і до різних класів. Вони росли разом. А ми з Надею іноді посміювалися, що можливо нам судилося поріднитися. Адже мій Сашко та Надіна Настя були дуже близькі.

Хто б мені тоді розповів, що це пророцтво здійсниться, та ще й у такій спотвореній формі! Я й зараз насилу в це все вірю, а тоді лише покрутила б пальцем біля скроні.

Коли Саші виповнилося вісімнадцять років, він раптом несподівано сказав мені, що хоче одружитися. Я від такої заяви остовпіла. Я ж і не думала, що має дівчину.

Він ніколи не розповідав мені, що йому хтось подобається. Не бігав на побачення. Сашко взагалі завжди був досить сором’язливим юнаком. І раптом таке зізнання.

Тоді я чесно сприйняла одкровення сина з іронією. Думала, що він жартує зі мною. Тому сказала, що для початку належить мати з нареченою познайомити, а потім уже подивимося, що далі робити.

Сашко сказав, що приведе свою дівчину додому. Минуло два дні. У мене був вихідний того дня і вранці Сашко повідомив мені, що до обіду він приведе свою обраницю до мене.

Я трохи рознервувалась. Такого в моєму житті ще не було. Збігала в магазин, купила продукти, тортик. Швиденько запекла курку в духовці, нарізала салат.

Навіть встигла пустити сльозу. Адже у глибині душі я була рада усвідомити, що мій Сашко виріс, став чоловіком. І ось час до обіду і у двері дзвонять. Я пішла відкривати, думала побачити дівчину свого сина.

Переживала, чи сподобається вона мені чи ні. Відчиняю двері, а на порозі стоїть мій Сашко та за руку тримає Надю. Вже більше десяти років минуло, а ця картина досі переслідує мене ночами.

Спочатку було особливо важко, я бачила їх зчеплені руки щоразу як заплющувала очі. Нині вже рідше. Скільки разів я прокручувала в голові всі розмови з сином, всі моменти наших розмов, поки він ріс на моїх очах.

Я й досі не можу зрозуміти, як так сталося? Я не змогла себе стримати. Я відразу все зрозуміла, як тільки їх побачила там, на порозі.

Сашу я вигнала в кімнату, хотіла поговорити з подругою тет-а-тет. Надя просила вибачення, стояла переді мною навколішки. Вона багато чого говорила того дня, але в мене була якась порожнеча, половину зі сказаного я не почула.

Зрозуміла лише, що в них там любов. Я дивилася на свою подругу та намагалася зрозуміти, що Сашко в ній знайшов. Наді тоді був сорок один рік. Звичайна сорокарічна жінка. Вона не любила фарбуватися, робити манікюр та модно одягатися. Нічого чудового. Скільки разів за ці роки я намагалася збагнути, як це сталося.

Але я завжди звинувачуватиму тільки її. Син після того скандалу пішов жити до своєї коханої. Розлучатися з нею він не мав наміру. Надя ж мені тоді сказала: Думай, що хочеш. Я знаю, що винна перед тобою, тепер мій хрест на все життя. Але я Сашку люблю. Так вийшло”.

І ось уже більше десяти років минуло, як я не маю ні сина, ні подруги. Спілкуватися з ними я не можу. Не можу бачити їх і не уявляти як ця спить із моїм сином.

Сашко до мене після цього не прийшов жодного разу. Надя намагалася ще кілька разів приходити, щоб поговорити, але її слухати більше не стала. Знаю лише, що вони так і живуть разом, одружилися.