Я завжди була впевнена, що не стерплю зради,але ось це трапилось і мені все-рівно. Здається це не нормально…

Чоловік зрадив мені. Це точно, він сам зізнався у всьому.

Коли мені було років 15, я мріяла, що в мене буде чоловік, ми будемо вірні один одному, тому що любимо.

У 22 роки я вийшла заміж. На весіллі сказала – якщо ти мені зрадиш, то я відразу красиво піду, навіть не почувши твоїх виправдань. Ти мене втратиш навіки!

Через 3 роки народилася дочка і питання з гордим відходом втратило свою актуальність. Але заколисуючи дитину, я шепотіла, що не буду терпіти зради, навіть заради дитини.

Ось така у мене була нав’язлива ідея про зради, такий пунктик в житті.

Зараз мені 35, я дуже люблю свого чоловіка, а він – нас. Що зі мною сталося за ці роки? Я абсолютно не засмутилася, дізнавшись про пригоди коханого в діловому відрядженні.

Звичайно, скандал я влаштувала, приперла до стінки, він розкаявся. Подруга, дізнавшись про наші війни, все випитувала подробиці. Мені вони не цікаві. Мене більше дивує своє ставлення до подій. Я спокійна. Нічого страшного не сталося, всі живі і здорові. Я його обожнюю, нікому не віддам і не більше того.

Подруга розповіла новину світу і мені почали телефонувати друзі по нещастю, ділитися своїми проблемами, пропонувати адвокатів по розлученню. Гей, милі! Я не хочу і не буду розлучатися.

Моя мама обриває телефони, підтримує морально, знайшла сімейного психолога і записала нас на прийом. Не хотілося образити маму, та й гроші для неї чималі – сходила. Правда, одна. Дама посадила мене в м’яке крісло і дві години переконувала, що життя на цьому не закінчується, просила не замикатися в горі. Мій сміх прийняла за істерику. А коли дізналася, що я себе відчуваю чудово, то винесла вердикт – це не нормально!

На думку оточуючих, я повинна виставити чоловіка за двері, розлучитися, пуститися у всі тяжкі. Так, ви не помилилися! Сусідка запросила до себе на День народження, а коли ми прийшли парою, засичала на мене. Виявляється, спеціально для мене вона запросила вільного хлопця! Всі вважають мене божевільною. Люди, це ви – ненормальні! Я живу з коханим чоловіком, ми все з’ясували, наші відносини не стали гірші. Що в цьому поганого? Я права?