Я завжди знав, що гроші змінюють людину. Ось і моя дружина отримала спадок і не дає мені гроші на відкриття власної справи

Ми з дружиною Аліною разом уже багато років. Усяке було між нами, але от з приводу грошей сварок ніколи не траплялося. Заробляли приблизно однаково, розподіляли, хто за що платить.

Коли обидва були фахівцями-початківцями, то вистачало коштів лише на найнеобхідніше. А потім уже й побалувати себе могли. У відпустку стали їздити, гарний одяг купувати. На великі покупки складалися, кілька місяців разом збирали.

Єдиний конфлікт у нас стався, коли я купив машину. Мені зарплату підвищили, взяв я кредит і став сам його виплачувати. Запропонував дружині брати участь, але вона відмовилася: послалася на те, що доньці репетитори потрібні.

– Вічно ви, жінки, придумуєте зайві витрати, – посміявся я, але не заперечував. Вона ж зі своєї зарплати платить, нехай хоч п’ять репетиторів Дашці найме.

Утім, коли Аліна вирішила відучитися на права, я здивувався. Навіщо їй права, якщо машини немає?

– Як же ні, – розсміялася дружина, – у нас же джип є. Ось і будемо по черзі їздити.

Тут уже моя черга прийшла сміятися. Джип мій, плачу за нього я. Хоче їздити, нехай сама собі й купує. Аліна чомусь образилася, хоча я не зрозумів, чому. Ми ж домовилися, з чого ж тепер образи? Вона сама вирішила, що оплата репетиторів важливіша. А я от вважаю, що дитина має сама вчитися. Утім, ми поговорили з дружиною і вирішили, що ображатися не варто. А машина… та я й сам відвезу її чи доньку куди треба. А ще поговорили про те, що всі конфлікти й непорозуміння трапляються через брак грошей.

Так, непогані в нас доходи, але все одно доводиться якось утискатися, у чомусь собі відмовляти. Якби ми були багатшими, спокійно мали б дві машини на сім’ю. Ось і пустилися в роздуми про те, що треба власну справу мати.

Ми то поговорили, а я всерйоз задумався. От би кафе відкрити! Це ж постійний потік грошей у сім’ю буде. Тоді віддам я свій джип дружині – так уже й бути. А собі куплю ще кращий і дорожчий.

Мрії про бізнес залишалися мріями, а життя йшло своєю чергою. І місце в ньому є не тільки радості, на жаль, а й горю. В Аліни помер батько.

Дружина моя не була близькою з батьком, але вона була його єдиною дочкою. І спадкоємицею теж єдиною. Тому якось увечері вона повідомила мені, що за півроку до неї перейде двокімнатна батьківська квартира, машина й акції на кругленьку суму.

Я, звісно, співчував Аліні, та й шкода, що батько її так рано з життя пішов, але все ж таки новина про спадщину мене порадувала. Я подивився, скільки коштує його квартира, за скільки можна продати машину. А ще акції! І прямо крила виросли за спиною. Я ж бізнес відкрию власний. Кафе буде в нас.

І став я акуратно цю тему своїй дружині просувати – бізнес то спільний, не я один маю думати про справу. Вона в принципі не відмовлялася, але й не виявляла особливого ентузіазму. І, зітхнувши, подумав я, що буду нести наш бізнес на своїх плечах, якщо вже така пасивна дружина у мене.

Йшов час, і ось уже минули ті самі шість місяців. Вступила Аліна у спадок. Ось тільки чомусь, отримавши всі документи, вона не поспішала зі мною це обговорювати.

Я день мовчав, два мовчав, три. А потім запитав, коли будемо оголошення подавати про продаж квартири і машини. А ще сказав, що акції теж потрібно продати. Але відповідь Аліни мене вразила до глибини душі.

– Я не збираюся нічого продавати, – з подивом заперечила дружина.

– А як же ми бізнес відкриємо? – запитав я дружину, широко розплющивши очі.

– Який ще бізнес? Квартира залишиться, я буду її здавати, а на ці гроші спокійно оплачувати репетиторів. І подальше навчання теж, – спокійно пояснила мені Аліна, чим вивела з себе абсолютно.

– А як же машина? А акції? – у повному приголомшенні запитав я.

– Машину я залишу собі, буду сама їздити, права ж є. А акції залишу поки що. Можливо, потім і продам, – з усмішкою відповіла дружина.

Слухав я дружину, і по шкірі в мене піт стікав. Як же так – я стільки років жив зі зрадницею. Щойно в неї з’явилися гроші, вона вирішила їх витратити на себе, зі мною навіть не порадилася.

Дивився я на Аліну і не розумів, як вона посміхатися може. Вона ж мені в обличчя плюнула ось цими своїми репетиторами й акціями. Я стільки років думав, що в нас сім’я, а отримав ось такий удар.
Не міг я цього дня вдома сидіти. Сказав, що в мене справи, і пішов із дому. Покликав друзів пивка попити, розповів їм, яка мені баба попалася жадібна. Думав поспівчувають мені хлопці, що зі зрадою жінки зіткнувся.

Але чомусь ніхто не став на мій бік. Навіть слова поганого на адресу Алінки не сказали. Значить, друзі в мене теж погані, хоча дуже боляче це усвідомлювати.