Я вже шкодую, що чоловік вирішив нарешті до мене прислухатися і зайнятися спортом. Відчуваю, що моє терпіння вже закінчується, тому що толку від його занять трохи, зате витрати просто зашкалюють

Коли ми тільки одружилися, чоловік був струнким і підтягнутим, бо дуже багато ходив пішки і взагалі був дуже рухливим, що його й рятувало.

Познайомившись із його батьками, я зрозуміла, що у чоловіка в майбутньому можуть бути проблеми із зайвою вагою. І тато, і мама, і інші родичі у сімействі чоловіка відрізнялися значними габаритами, маючи при цьому купу супутніх захворювань.

Чоловік на їхньому фоні був підтягнутим і дуже вибивався із загальної картини. Але лише перші роки шлюбу. Потім він змінив бігову роботу на кабінетну і почав швидко розширюватися в області талії.

Я намагалася підсадити чоловіка на правильне харчування, на якому сиджу сама, але зазнала невдачі, чоловікові без хліба та майонезу їжа не їжа. Намагалася і до зарядки його привчити, взагалі хотіла змусити його більше рухатися, але й тут у мене нічого не вийшло. Тільки сваритись стали частіше, і я опустила руки.

Ну, а як мотивувати людину, яка і так вважає, що в неї все добре, а я просто чіпляюся і намагаюся зіпсувати її життя всіма доступними мені способами?

Думка про схуднення спала на думку сама, коли черговий раз довелося купувати сорочки на розмір більше. Не знаю, що в нього там сталося в магазині, але він повернувся із сорочкою та спортивною формою.

Мені тоді було заявлено, що чоловік тепер займатиметься спортом та правильно харчуватиметься. Я навіть пораділа, але, як виявилося, поспішила з цим.

Чоловік купив собі дорогий абонемент у спортзал, оплатив особистого тренера, купив якусь програму харчування, купу всяких вітамінів, добавок та іншого, що вже обійшлося нам у копієчку.

І заради здоров’я коханого я з цим цілком могла б змиритися, але витрати є, а результату немає. Чоловік постійно купує абонемент на місяць, сходить разів п’ять, а потім вигадує відмазки, щоби не йти на тренування.

З харчуванням така ж нісенітниця – накупить гору продуктів, щоб правильно харчуватися, а половина з них так і псується в холодильнику, тому що я в таких кількостях не їм, а чоловік то піцу дорогою з роботи заточить, то шаурму, або пельменів собі наварить.

Спочатку думала, що втягнеться, треба тільки підтримувати і не клювати мозок, але вже півроку минуло, а в нього жодних змін ні на терезах, ні в об’ємах. Товщі він не став, але й не схуд. Навряд чи такий результат вартий тих грошей, що ми щомісяця витрачаємо на це все.

Пробувала брати все у свої руки, вмовляючи харчуватися разом зі мною, ходити разом займатися, але чоловікові цього не треба. Таке відчуття, що він усе купив, оплатив, і на цьому вважав свою місію повністю виконаною.

Нещодавно в нас знову був скандал. Чоловік знову сплатив місяць занять із тренером, але за два тижні жодного разу на заняття не сходив, гроші пропали даремно.

Я запропонувала перестати займатися дурницями і не витрачати сімейний бюджет на непотрібну нісенітницю. А як ще назвати ці витрати?

Чоловік почав обурюватись, що я сама йому говорила про необхідність займатися, а тепер називаю це непотрібною нісенітницею. Сказав, що він ще надолужить, просто поки що звикає до всіх змін, а саме навантажень і харчування, хоча давно вже харчується так само, як і раніше.

Ідея займатись зі мною вдома йому не сподобалася, каже, у нас тут атмосфера не та, у нього немає настрою вдома займатися. Але він і до зали не біжить, а вдома хоча б безкоштовно можна займатися.

Не знаю, скільки я зможу це терпіти. Як уявлю, скільки грошей витрачено марно і що на них можна було купити, так злитися починаю. А чоловікові хоч би хни.