Я взагалі не з тих людей, які люблять цікавитися чужим особистим чи сімейним життям. Мене завжди більше цікавило моє власне. Але так вийшло, що нещодавно я трішки прочинила для себе завісу в чужий, так би мовити, монастир. І я отетеріла від побаченого

У чоловіка є молодша сестра Ангеліна. Ми ніколи не були з нею особливо близькі. Тут зіграли роль і семирічна різниця у віці, і значна прірва в інтересах і прагненнях.

Ангеліна одружилася на другому курсі університету. Їй тоді й двадцяти ще не виповнилося. Шлюб був укладений за найбанальнішою з причин – вагітністю. Тож весілля зіграли оперативно.

Вже на останніх термінах вагітності зовиця вирішила покинути університет. Вся рідня її від такого кроку відмовляла, як могла, але та вперлася. Хочу, каже, присвятити себе сім’ї. До того ж виявилося, що вчитися їй на цій спеціальності перестало подобатися.

Справа її. Університет був покинутий, а дитина народжена. Я завжди вважала, що чоловік у зовиці – хлопець нормальний. Самий звичайний. Мільйони не заробляє, але й крутиться для сім’ї як може.

Через три роки після пологів зовиця влаштувалася на роботу, на яку її без освіти взяли. А взяли її касиром до місцевої торговельної мережі. Відпрацювавши там менше двох років, Ангеліна знову завагітніла і пішла в декрет.

Зараз зовиця вже повністю перетворилася на відчайдушну домогосподарку. Вдома двоє дітей, чоловік працює з усіх сил, щоб усіх їх якось прогодувати.

У цей час ми з чоловіком дітьми не поспішали. Ми мали мрію заробити на свій власний кут. Ми довго й повільно йшли до своєї мети – купівля трикімнатної квартири. На початковий внесок ми назбирали майже половину від вартості житла.

До того ж у мене була однокімнатна квартира, яка дісталася мені у спадок. Ми планували її продати, і на цю суму зробити ремонт, оскільки квартиру брали від забудовника та без оздоблення.

Але історія не про це. Коли справа у нас дійшла до придбання меблів, ми вирішили зробити кухню на замовлення за нашими розмірами. Поїздили всіма найближчими меблевими магазинами і знайшли відповідну фірму.

А там якраз у них діяла акція: замов кухню та отримай посудомийну машину у подарунок. Але в нас вона вже була. Але від другої відмовлятися все ж таки не стали.

Трохи подумавши, ми вирішили, що найвірнішим варіантом буде віддати посудомийну машину сестрі чоловіка. Вона бідна в декреті сидить (другій дитині тільки півроку виповнилося), а так ми хоча б молоду матір позбавимо від щоденної необхідності мити тарілки.

Бачимося ми зазвичай із зовицею у вихідні і на території свекрухи. На черговій такій зустрічі і запропонували їм із чоловіком такий варіант. Потрібно було бачити обличчя чоловіка Ангеліни:

– Руками помиє, не маленька!

Отетеріли всі присутні, зокрема й батьки чоловіка. На обличчі Ангеліни тільки-но почала проступати посмішка після нашої пропозиції, як її тут же наглухо стерли слова чоловіка. Видно було, що сестра такій пропозиції була рада, але проти чоловіка піти побоялася.

А чоловік, між іншим, за Ангеліну старший, тридцять два роки вже хлопчикові. Але все одно виявилося, що в голові щось намішано.

Через день Ангеліна зателефонувала сама і запитала, чи в силі ще наша пропозиція. Виявилося, що чоловіка вчора поклали в лікарню. І ось ми, як партизани, відвезли зовиці посудомийну машину, поки її чоловіка не було.

Скандал, мабуть, буде. Зовицю шкода, хто його знає, що у них там у домі за правила. Можливо, їй за цей фінт добряче влетить тепер. Хоча що поганого в тому, щоб користуватися технологіями прибирання будинку? Не розумію.