Я пообіцяла чоловікові, що готова миритися з його постійними відрядженнями. Але до переїзду була не готова

Я одружилася кілька років тому. З чоловіком ми живемо душа у душу. Щоправда, він працює в компанії, пов’язаній із перевезеннями, і постійно зникає у відрядженнях.

Але треба віддати йому належне, він мене одразу про це попереджав. Сказав, що часто пропадатиме на роботі, натомість зможе без проблем забезпечувати родину. Поїздки за тривалістю в нього були різні – іноді тижневі, іноді цілий місяць.

Я легко на це погодилася. Мені було чим зайнятися й самій. Я також багато працювала, зустрічалася із друзями. Плюс мої рідні жили з нами в одному місті, тому мій час та увага поширювалася і на них.

І ось чоловік збирався у чергове відрядження. Зазвичай він їхав у різні міста, а тут уже втретє поспіль планував від’їзд в той самий. Я поцікавилася в нього, із чим це пов’язано.

– Та зараз серйозний проект у нас у роботі з цього регіонального відділення. Плюс цього разу буде зібрано консиліум з питання переведення нашого офісу до іншого. Ну і мені, ясна річ, треба там бути, – пояснив чоловік.

– Що означає щодо переведення вашого офісу? – здивувалася я.

– Ну, наш офіс хочуть поєднати з тим та зробити головним. Хіба тобі не казав? – здивовано спитав чоловік.

Я була в шоці. Він забув мені сказати, що з великою ймовірністю нам доведеться переїзд в інше місто! Мало того, що він мене навіть не сповістив, то ще й спочатку не порадився.

– А з чого ти взяв, що я так візьму і переїду слідом за тобою в інше місто? – здивовано запитала я.

– Ну ти ж спочатку не була проти моєї роботи та роз’їздів. Ось я автоматично й подумав, що із цим проблем точно не виникне. Просто забув повідомити тебе.

Я спробувала донести до чоловіка, що це зовсім різні речі. Одна річ, чекати його з відрядження. Але зовсім інше – повністю змінювати своє життя, щоб переїхати до іншого міста. Та й ще без конкретної інформації про те, чи зможемо ми повернутись.

Ні, мене радував той факт, що у чоловіка солідна робота, яка годує нашу родину. Але ж і я маю своє життя. Я теж займаюся улюбленою справою, плюс у місті в мене живуть старі батьки, які мають бути на підхваті. Та й друзів я теж не списую з рахунків, це мої близькі люди, які є невід’ємною частиною мого життя.

Я постаралася пояснити це чоловікові, але його реакція мене вразила.

– Олена, ну скільки це можна обговорювати вже? Добре, що б у тебе була посада директора, за яку варто триматися. Або б у нас діти були, прив’язані до садка чи школи. Але нічого цього нема. То чому б не підтримати чоловіка і не переїхати за ним без зайвих розмов? – суворо сказав чоловік.

Якби він хоч трохи відчував докори сумління від того, що не присвятив мене на всю цю ситуацію, я б спробувала це зрозуміти. Але його слова зачепили мене за живе. Я усвідомила, що я в його очах лише додаток до нього, а не окрема людина.

Ми вирішили взяти паузу з цього питання. Якщо йому доведеться переїжджати в інше місто, а це майже точно станеться, то він це зробить поки що без мене. А я подумаю, що для мене пріоритетніше.