– Я не можу кинути брата віч-на-віч з його бідою! – заявив чоловік перед поїздкою, про яку ми давно мріяли

Я розумію, що близькі родичі – це святе, і їм треба допомагати. Проте в усьому має бути почуття міри, зокрема, у підтримці рідних. Є ще й своє життя, а чоловік це ніяк не зрозуміє.

У нас в області нещодавно запрацював парк-готель, і ми з Максимом вирішили, що це чудовий спосіб провести вихідні. Дачний сезон ще не скоро, а помилуватися природою хочеться зараз. Можна, звичайно, погуляти у міському парку, вибратися до лісу на кілька годин, але це не те.

А тут і ночівля в теплому дерев’яному будинку, і мальовничі краєвиди, які чудово виглядатимуть у кадрі. Увечері можна в лазні попаритися і освіжитися у басейні.

Насолода ця не з дешевих. Зібрати потрібну суму ми довго не могли – то свята, то непередбачені витрати на кшталт купівлі нового смартфона для Максима через поломку старого.

На початку тижня чоловікові на роботі видали премію. Якщо додати частину суми із зарплати, якраз вистачає на ніч у парк-готелі. Вирішено – зміні обстановки бути.

Подивилися прогноз погоди на вихідні, обіцяли сонечко – те, що треба. Я з недавніх пір захоплююся фотографією, і мрію навчитися займатися фотопейзажами.

Днями забронювали будиночок та почали бадьоренько збирати рюкзаки. І тут із Максимом зв’язався його молодший брат Арсен, ще той роздовбай, якщо чесно.

Чоловік постійно кидається його рятувати, часто на шкоду нашим справам. До останньої нагоди я з цим мирилася. Списувала на те, що Макс не звик до ролі чоловіка, і за інерцією рветься до сімʼї, тому що нашому шлюбу й року нема.

На цей раз у Арсен намітилися проблеми з дипломом. Він написав лише половину, а захист має відбутися за два тижні. Різні формальності, на зразок підпису у наукового керівника, треба було виконати вже наступного.

І Арсен не придумав нічого кращого, ніж попросити мого чоловіка допомогти з написанням у вихідні. Ну а що? Макс навчався на суміжному напрямі, працює за фахом. Чим не ідеальний помічник для недбалого студента?

Хоча Арсена треба розуміти, що у Максима тепер окрема сімʼя, і турбувати його не варто. Чоловік теж забув, що своя сімʼя має бути на першому місці, і без вагань погодився виручити свого братика.

Коли я нагадала Максу про наші плани на вихідні, він обурився до глибини душі. На його думку, я порівняла незрівнянне. Поїздку можна перенести, а допомогти близькій людині треба просто зараз.

“Парк-готель нікуди не подінеться. А якщо я не допоможу Арсену на цих вихідних, його можуть відрахувати. Зрозумій же, я не можу кинути брата віч-на-віч з його бідою! Він рідний брат!”

А я хіба не близька людина? Чому моя думка не береться до уваги? І диплом Арсена – не така вже біда, а так, дрібна неприємність, яку він сам і створив.

Арсен цілком може розібратися з нею самотужки. Я не вірю, що через профукані терміни його прямо-таки відрахують. Він може захистити його пізніше, з іншим потоком. На мою думку, зараз у всіх ВУЗах є така можливість.

Якби щось серйозне, я б ні слова не сказала. Навпаки, сама скасувала б плани. Чоловік розвів руками і зітхнув, що він пообіцяв, а брати слово назад не в його правилах.

“Якщо я дав слово, я зобов’язаний його стримати. А чого ти так злишся? Я ж не пропоную зовсім скасовувати поїздку. З таким самим успіхом ми можемо поїхати наступними вихідними.”

Ніхто не знає, яка погода буде у цей час. Раптом там буде хмарно, а то й зовсім сніг піде? На початку весни погода дуже примхлива. Мені важливо опинитися в парк-готелі у вихідні, щоб зловити гарний захід сонця. Та й гуляти приємніше по сонечку.

Тоді Макс запропонував ще один компроміс: поїхати з мамою чи подругою, раз для мене така важлива ця поїздка. На перший погляд, ідея непогана, якби не одне велике “але”.

Я мріяла побувати в цьому місці саме з Максимом, романтика ж. З мамою чи найкращою подругою ми теж можемо цікаво провести час, але мені чогось не вистачатиме.

Тут Макс здійнявся, випалив, що я занадто багато від нього вимагаю. Не знала, що бажання провести час із чоловіком у романтичному місці з гарною погодою це щось неймовірне.

На мою думку, нічого незвичайного в цьому бажанні немає. До чоловіка в мене назріла лише одна серйозна вимога – навчитися відрізняти важливі речі від дрібниць.

Якщо він не допоможе Арсену, кінець світу не настане. Навпаки, для Арсена це стане добрим уроком, і він навчиться нести за себе відповідальність. Корисне вміння, як не крути. А черговий зрив наших спільних планів може змусити мене засумніватися у необхідності нашого шлюбу. У нього ж, як і раніше, братик на першому місці, то навіщо я заважатиму цій ідилії?

Втім, мені не хочеться рубати з плеча, хоч позиція Макса мене й засмучує. Наприкінці того вечора чоловік обіцяв ще раз подумати про подорож.

Мені здається, він свого рішення не змінить. А ці слова промовив, щоб зупинити хвилю мого обурення. До поїздки лишається день, а Макс нічого певного так і не сказав. Тільки й чую його безглузде “побачимо”.

Через це я не знаю, що робити далі. Якщо Макс нікуди не поїде, мені доведеться вибирати – чи залишитися вдома, чи поїхати без нього. У будь-якому випадку це стане точкою неповернення, тому що я втомилася бути на других ролях.