Я не хочу економити на дітях заради допомоги твоїм батькам

Дітей в Ірини та її чоловіка двоє: донька перейшла в десятий, син – в сьомий клас.  Суперечки з чоловіком через гроші останнім часом виникають з помітною періодичністю.  Шість років тому сім’я переїхала в трикімнатну квартиру з двокімнатної. Інакше просто ніяк: двоє дорослих різностатевих дітей в сім’ї. Тепер платять іпотеку і терплять певні труднощі.

А витрати на дітей з кожним роком ростуть, як на дріжджах. Син займається спортом. Є успіхи та перспективи, тренер його хвалить. Проте спорт – це поїздки на збори, спорядження, змагання, в спортивні табори, постійні витрати. Плюс репетитори – уроки через тренування і змагання хлопцеві часто доводиться пропускати. Ірі пропонували перевести хлопчика в спортшколу, але вони з чоловіком подумали та відмовилися. Загальна освіта там, якщо чесно, не найкраща. Після спортшколи можна буде піти тільки в професійний спорт, а у хлопчика все-таки повинен бути вибір. Якщо захоче спортивну кар’єру – відмінно. Ну а раптом не захоче? .. передумав? Так просто не зможе цим займатися? А час буде згаяно …

До того ж і дочка без п’яти хвилин випускниця, через рік буде поступати, в наш час це все непросто. Репетитор, курси підготовки, англійську дочка захотіла сама, розумничка, зараз без іноземної мови як без рук і в прибиральниці не скрізь візьмуть. Іра цьому тільки рада, нехай дівчинка вчиться, раз є бажання і потреба, батьки будуть платити. На добру справу не шкода. Плюс одягнути треба двох різностатевих підлітків, нагодувати. Особливо син після своїх тренувань їсть дуже добре, та й тренер рекомендує хлопчикові особливе посилене харчування. У спорті без цього ніяк.

Загалом, з грошима якось виходить так, що працюють вдвох з чоловіком на непоганих посадах і з непоганою зарплатою – але грошей ледь вистачає. Якщо від зарплат щось і залишається, тут же виникають непередбачені витрати й на рахунках знову порожньо.

Але Іра намагається не сумувати – через кілька років має стати легше. Скінчиться кредит, діти виростуть, дочка поступить і курсі на третьому-четвертому почне потроху підробляти, ставати на ноги. А там і син визначиться. Прорвуться!

Єдина проблема – батьки-пенсіонери. Власне,  мама Іри нічого, живе сама, справляється, хоча, за великим рахунком, матеріальна допомога теж потрібна. У всякому разі, на продукти та ліки їй вистачає. Іра намагається допомогти матері, не дивлячись на те, що та кожен раз відмовляється брати продукти та гроші й дуже комплексує.

А ось батьки чоловіка поводяться по-іншому. Вони пару років тому раптом вирішили «стати ближче до землі», продали міську квартиру і переїхали в котедж. Дуже скоро з’ясувалося, що мріяти про життя за містом – це одне, а жити в заміському будинку на дві пенсії – зовсім інше. Будинок постійно вимагає якихось доробок і вкладень, то одне, то інше. Там підтікає, тут замокає, то і це треба міняти, лагодити котел і так далі … Та й ділянку утримувати двом стареньким дуже непросто. То траву треба косити, то сніг чистити.

Люди похилого віку до сина – допоможи! Ми, мовляв, тебе ростили, тепер твоя черга. А син-то між тим теж не супергерой. І не студент вже, щоб в п’ятницю після роботи їхати за 100 км до батьків, почистити сніг, полагодити котел, привезти продуктів, самому зробити всю важку чоловічу роботу по господарству,  а в понеділок з дев’ятої ранку вже сидіти у своєму офісі. Ні, ну раз в пів року можна влаштовувати такий  візит. Але допомога-то батькам потрібна постійно раз на пів року тут не впораєшся.

Вихід один – наймати людей, в ідеалі – постійно, якусь сім’ю: щоб чинили, тягали, чистили сніг, розвантажували, ремонтували, привозили продукти, шукали майстрів, спостерігали за ремонтом, тому що батьки не особливо в цьому у всьому розуміють … Чоловік би може і не проти найняти, йому це простіше, ніж слухати стогони та докори батьків, мовляв, навіщо тоді ми сина ростили, якщо в старості й допомоги чекати нізвідки! – але тут на диби стає Ірина.

Зайвих грошей у них немає, а матеріальна допомога батькам означає тільки одне – урізання потреб дітей. Причому, саме зараз, в самий такий момент, коли дітей потрібно ставити на ноги, вирішувати питання з вступом, долати проблеми пубертату і так далі. Свекри, між іншим, самі придумали жити за містом. Сиділи б зараз в міській квартирі та в вус не дули. А вони захотіли власний будинок. Але це їх проблеми! Причому тут Ірина і діти!

– Ну це ти вже занадто! – нерішуче тягне чоловік. – Мабуть, з голоду не помремо, якщо людям похилого віку допоможемо. Ну, трохи підтягнемо пояса … Подивися, де і що можна заощадити …

– Ну і де заощадити? – глузливо перепитує Іра.

– Ну … Зі спортом треба щось вирішувати. Якщо не займатися цим професійно, то й нема чого туди вкладатися, вистачить вже! .. Нехай вдома сидить, уроки вчить, тоді й репетитори не знадобляться! .. Та й старша теж … Нехай вчиться сама, є інтернет, вчителі в школі, будь-яка література – невже мало? та й про вступ в десятому класі рано думати – ще півтора року попереду!

Але Ірина урізати дітей абсолютно не згодна. Так, нехай не все, чим вони займаються, життєво необхідно, але – з якого дива їх цього позбавляти? Коли ще спортом займатися і мови вчити, як не в школі?