Я молилася, щоб донька розлучилася з чоловіком, який возив її на Мальдіви і дарував машини

– Мамо, ми їдемо на Балі, будемо там три тижні, – сказала моя старша донька, – Мілану теж візьмемо.

Я думаю, багато мам пораділи б, якби почули таке від своєї дитини. Це вже третя їхня поїздка за рік, хоча на дворі був тільки травень. Мені б радіти, що моя донька й онука так багато їздять по всьому світу, але є одне «але».

Аліса – старша донька – розумниця і красуня, працює на хорошій державній посаді в центрі Києва. У нас ніколи не було якихось знайомств, щоб Аліса могла піднятися так високо. Вона зробила все сама.

Сама вступила до престижного університету, виїхавши від нас за сотні кілометрів. Сама відмінно вчилася і працювала всі чотири курси, щоб допомогти нам із грошима.

Сама подала заявку на стажування і за допомогою хороших рекомендаційних листів від професорів змогла його пройти. Ми завжди пишалися нею, а наші знайомі ставили її за приклад своїм дітям.

На роботі Аліса зустріла першого чоловіка – Семена. Я думала, що він хороша людина. Та ми й усі так думали. Поки він не пішов від неї до своєї підлеглої через 5 років шлюбу, виселивши їх із донькою з квартири.

Аліса дуже сильно любила колишнього чоловіка, тому розлучення вдарило по ній у прямому і переносному сенсі: вона схудла на 10 кг і практично втратила інтерес до життя.

Але в неї була дочка, мінімальні аліменти і не було житлоплощі в Києві. Ми допомагали як могли, але зарплати маленького глухого містечка практично ніяк не могли покрити столичні витрати.

Тому щойно Мілані виповнилося три, донька вийшла на роботу і змогла без проблем знімати житло і забезпечувати себе і доньку. А пізніше Аліса зустріла свого нинішнього супутника життя – Антона. Познайомилися в спортзалі.

Він на 10 років старший за Алісу, бізнесмен і… качок. У залі проводить кілька годин щодня без вихідних. Вже не знаю, що з ним сталося, що прийшов до такого способу життя.

Вони разом уже рік. За цей час відвідали 5 країн. Нещодавно Антон додав доньці пристойну суму грошей на машину, яку вона хотіла. І, здавалося б, усе чудово, ось тільки він погано ставиться до Мілани.

Мілана – дівчинка пухкенька, в тата, і Антон постійно підколює її, кидаючи фрази на кшталт «Сукня не лусне, якщо ти з’їси ще один пиріг?», «А їй на батут-то можна? Яке тут обмеження за вагою? А то вона у нас не маленька».

У вазі Мілани немає нічого критичного, інакше ми б і самі забили тривогу. Харчується вона хорошими продуктами, фастфуд їсть вкрай рідко, солодке теж. Ну ось тілобудова така.

Загалом, живуть вони всі разом у будинку Антона. Він ображає Мілану, іноді й Алісу. Добре, що тільки словесно. А та й терпить, бо «любить». Ось тобі й «приклад для наслідування».

Після чергової скарги Мілани я порушила своє перше правило «не лізь».

– Алісо, ну ж це ж неправильно. Навіщо ти дозволяєш йому ображати Мілану? Адже в неї так комплекси з’являться. Вона ж дівчинка.

– Мам, я все бачу і говорю з ним. Але мені дуже складно. Я як між двох вогнів, – сумно сказала вона.

– Але в такій ситуації ти завжди маєш обирати доньку, – відповіла я з усією суворістю в голосі, щоб протверезити Алісу. – Ти що, готова за нього триматися, аби в домі був мужик, а на доньку наплювати? Ми тебе хіба так виховували?

– Ой, мам, я сама розберуся! – прикрикнула вона і кинула слухавку.

Я переборщила, звісно, зазвичай ми так не спілкуємося, але сподіваюся, що донька хоч трохи схаменеться.

– Треба ж, така розумна дівка, такі завдання на роботі вирішує… а від кохання щоразу дах зносить, – міркувала моя подруга Аня.

Для мене це теж було дивно. І я, і батьки люди з холодною головою, за дітей своїх «порвемо», а вона в нас виросла ось «такою»: з головою в мужицький вир щоразу.

Я просто вирішила чекати, коли вони розлучаться, сподіваючись на мінімальні втрати з нашого боку.

Наступного їхнього приїзду я помітила зміни: Аліса почала обмовляти Антона, коли він говорив щось у бік Мілани. Не завжди, звісно, але все ж уже стала. Чесно кажучи, я була рада й іноді навіть із задоволенням дивилася на їхні невеликі сварки з цього приводу. «Так його, донечко», – підбадьорювала я її у своїй голові.

Я без жалю спостерігала, як псуються їхні стосунки. Антон, за словами Аліси, дедалі частіше став затримуватися на роботі, вони рідше стали кудись їздити, а востаннє у відпустку він узагалі полетів один. Було очевидно, до чого це все веде.

Одного разу надійшов дзвінок, якого я чекала давно.

– Мам, ми з Антоном розлучилися, – сказала донька, заливаючись сльозами.

Виявилося, що Антон втомився від того, що Аліса постійно хоче його змінити і вирішив, що їм потрібно розійтися. Простіше кажучи, втомився, що його намагаються відучити говорити гидоти маленькій дівчинці.

Ох, як я була рада, але виду не подала: втішала кровиночку як могла. Не те, щоб я була якоюсь ненормальною: радіти нещастю доньки. Протягом року я бачила, як якийсь нехороший чоловік принижував мою онуку й ображав доньку. Звичайно, я хотіла, щоб вони його позбулися.

Аліса з Міланою – мої найулюбленіші та найчудовіші дівчатка. І я хочу для них тільки щастя. Вірю, що Аліса зустріне гідного чоловіка, який по-справжньому полюбить її і Мілану.