Я дуже люблю своїх онуків, але я від них втомилася

Я працюю диспетчером на залізничній станції. Раніше я була провідницею, але з часом втомилася від роз’їзного життя й осіла вдома. Особливо сильно на це рішення вплинула смерть мого чоловіка Паші. Поки я була в рейсі, у нього, незважаючи на невеликий вік (Паші було всього 42), стався інфаркт. Я все ще картаю себе за те, що мене не було поруч із коханим того дня.

У шлюбі з Пашею у нас народився прекрасний син Володя. Він – добрий і товариський хлопець. Володя одружився на 3-му курсі зі своєю одногрупницею Катею. Зараз у них уже двоє малюків – погодок: Марійка і Наталя. Я обожнюю своїх онучок, вони стали тим «світлом у віконці», заради яких я знову навчилася радіти життю. Ось тільки останнім часом я швидше втомлююся від дівчаток, ніж радію їхньому приїзду.

Річ у тім, що перші роки після одруження молоді жили разом зі мною. Я допомагала Каті по господарству, готувала їжу, купала малят і збирала сина на роботу. Якщо чесно, мені було важко вже тоді, адже крім домашніх обов’язків, я ще ходила на роботу. Катя ж сиділа спочатку в одній, а потім у другій декретній відпустці.

Зараз невістка вийшла на роботу, за кілька місяців до цього Володя з Катею і доньками переїхали в іншу квартиру. Спочатку мені навіть здалося, що у квартирі стало просторіше і свіжіше. Удома було тихо і спокійно, і я могла не поспішаючи збиратися на роботу, не хвилюючись за чийсь обід або немиту підлогу. У вихідні я забирала маляток до себе, і всі були задоволені.

Але тепер приїзд онучок перетворився для мене на ціле випробування. Річ у тім, що я працюю добу через три. Після 24-годинного робочого дня я, природно, хочу спати. Якось раз я, як зазвичай, повернулася додому о 9 ранку. Уже о 10-й годині на порозі стояла моя невістка й онучки.

– Ніно Василівно, посидьте, будь ласка, з дівчатками. Мені потрібно відлучитися у справах, а в них обох нежить, у садок іти не можна, – голосила Катя. – Так, і погодуйте їх, будь ласка, я просто не встигла приготувати сніданок.

– Катюш, я взагалі-то тільки з роботи і дуже втомилася….

– Так-так, я знаю, вибачте мене. Вони побудуть з Вами всього пару годин.

Але ця «пара годин» затягнулася до самого вечора. Я засинала просто на ходу, але прокляте почуття відповідальності за двох маленьких дітей не давало мені зімкнути очей.

Невістка приїхала близько шостої години вечора і, як ні в чому не бувало, запитала:

– Донечки, ви повечеряли? Ви не голодні? Я вдома ще нічого не готувала.

– Катю, вони поїли і пограли. Але ти взагалі-то говорила, що привезла дівчаток на кілька годин, а залишила їх на весь день. Мені після роботи відпочивати потрібно.

– Хіба улюблені внучки – це робота? «Ви ж завжди говорили, що це – ваш улюблений вид відпочинку», – сказала Катя.

На це мені нічого було відповісти. Я подумала, що від одного разу я не пoмpу. Однак через три дні Катя знову постукала до мене в двері:

– Ніно Василівно, доброго ранку!

– Добрий ранок, Катрусю!

– Ви, напевно, скучили за Машею з Наташею…

– Знаєш, Катю, я збиралася поспати після зміни.

– Ну, Ніночко Василівно, всього кілька годин.

– Минулого разу ти говорила мені те саме.

– Мене терміново на роботу викликали, хоча мали дати вихідний.

– Я-то тут до чого? Подзвони Володі, нехай додому приїде. Зрештою, він – їхній батько.

– Володя теж не може.

– Ну, добре. Я виручу тебе. Але це – востаннє. Дітям увага потрібна, а я не в змозі їм її дати. Якби ти маляток завтра привезла – це інша справа.

– Звичайно-звичайно, спасибі Вам величезне.

Але цього разу Катя знову приїхала по дітей тільки надвечір, коли в мене паморочилося в голові й піднявся тиск. Невістку мої почервонілі щоки й очі як у представника крабів анітрохи не збентежили. У мене ж просто не було сил обурюватися. Щойно вона забрала онуків, я одразу впала в крісло і заснула.

Я б і хотіла розлютитися на невістку, але розуміла, що робота є робота. Багатьох директорів не цікавить, чим займаються діти їхніх співробітників, поки ті працюють допізна в офісі.

Але, як виявилося, Катя залишала зі мною онучок не через виробничу необхідність. Я дізналася про це випадково, коли зустріла в магазині свою племінницю Інyу. Вона стала розхвалювати мені нову зачіску і манікюр моєї невістки.

– Катя просто похорошела на очах. Кілька днів тому бачила її в салоні: їй накрутили локони і над ручками чаклували. Прямо принцеса вийшла, і не скажеш, що мама двох дітей, – щебетала мені племінниця.

– Почекай-но, Інно, коли, кажеш, ти бачила Катю?

– Два дні тому, у салоні через дорогу від їхньої квартири.

– Ах, значить, у салоні, – спалахнула я і, попрощавшись, помчала додому. Попутно я набрала номер сина:

– Володя, а твоя Катя на роботу ходить? – запитала я максимально спокійно, але все одно було чутно, що мій голос тремтить.

– Так, працює. Кілька днів на тиждень виходить в офіс. А що?

– Підкажи мені, будь ласка, синку, а два дні тому вона теж була в офісі?

– Ні, у неї був вихідний.

– Усе ясно. Дякую, – сказала я і кинула слухавку.

Виходить, що я жертвую своїм здоров’ям і часом, поки моя невістка чепуриться. Чудово! Ну, нічого. Коли вона до мене приїде наступного разу, я просто не відчиню двері. Хоча, якщо подумати, малятка не винні в тому, що їхня мама – ошуканка. Як же я зможу прогнати своїх улюблених крихіток?