Я думала, що ми розійдемося з чоловіком полюбовно. Але під час розлучення він показав своє справжнє обличчя

Близько чотирьох місяців тому ми з чоловіком вирішили розлучитися. У шлюбі були три роки, ми маємо чудову доньку. Якоїсь миті я раптом усвідомила, що ми з чоловіком дуже різні люди. Раніше, коли чула такі історії, думала, зі мною такого не трапиться, але життя непередбачувана штука.

Ініціатором розлучення виступила я. Він відреагував нормально. Теж сказав, що останнім часом відчував щось не те. Краще вже, на його думку, розійтися зараз, ніж роками мучитися у нещасливому шлюбі. Я навіть була здивована, як просто і спокійно у нас все минає.

Попереду було оформлення розлучення, визначення суми аліментів на дочку та вирішення майнового питання. Ми жили у спільно купленій квартирі. Більшу частину суми при покупці вклав чоловік. Але я була впевнена, що він залишить квартиру дочці.

Після рішення про розлучення я розмовляла з подружкою та поділилася новинами.

– Ну ти дивися, це він тільки прикидається добрим. Я за своє життя не бачила ще жодного миролюбного шлюборозлучного процесу. Мені здається, він ще себе покаже, вибач, що лякаю – висловила думку подруга.

Я не стала з нею сперечатися і одразу відмахнулася від цих думок. Хотілося вірити лише у добре.

Через кілька днів на вулиці я зустріла колегу мого тоді ще свого чоловіка. Ми зупинилися перекинутися кількома словами, оскільки були добре знайомі один з одним.

– Чув, ви розлучаєтеся. Співчуваю, Катя, – сказав знайомий.

– Та навіщо нам співчувати? У нас все добре та мирно. Полюбовно розлучилися, скажімо так, – відповіла я.

– Що, правда? А Ігор казав, що це він тебе покинув. Дивно, може, я щось переплутав, — здивовано промовив він.

Я відповіла, що взагалі сама була ініціатором розлучення. Ну, а чоловік мене в цьому підтримав. Тож ніхто нікого не кидав. Хоча, цей його колега міг справді щось переплутати. Але думка про те, що колишній чоловік, можливо, ходить і розповідає небилиці про наші стосунки, мене напружила.

Все найцікавіше виявилося попереду. Коли став зрозумілим розмір аліментів, я була в шоці. Мій колишній чоловік чудово заробляв, я вже знала. Двадцять відсотків від його зарплати вистачило б на утримання нашої доньки. Але аліменти склали за підсумком якісь копійки.

Коли я почала розбиратися у питанні, то все майже відразу з’ясувала. Виявляється, ця дуже погана людина домовилася зі своїм начальством про те, щоб йому урізали офіційну зарплату, а надлишок видавали готівкою в конверті. З огляду на те, що аліменти стягуються саме з офіційної частини, вони й вийшли дуже маленькими.

Як тільки я це дізналася, одразу ж зателефонувала йому.

– Як ти можеш так чинити? Вирішив заощадити на власній дочці? – одразу почала я.

– А що ти хотіла? Усе в рамках закону. Ти сама вирішила розлучитися, от і пожинай плоди тепер, – відповів він.

– А дитина то тут до чого? Це ми з тобою розлучилися, дорослі люди. Але про неї ти, як батько, повинен дбати, – намагалася присоромити його я.

– Не треба мені тут на жаль давити. Які аліменти суд призначив, такі і виплачуватиму. І по квартирі теж попереду розгляд. Так як вона була куплена, в основному, на мої гроші, я вважаю, що і залишитися вона повинна мені, – приголомшив мене колишній чоловік.

Я була в шоці від почутого. Якби у шлюбі у нас не з’явилася дочка, мені все одно було б на майно. Чужого, як то кажуть, мені не треба. Але позбавити житла власну дочку – це ким треба бути?

Мала рацію моя подруга, коли натякнула, що колишній чоловік ще покаже своє справжнє обличчя. Процес нашого розлучення ще не закінчився, але я вже рада, що прожила з цією людиною лише три роки, а не все життя.