Я дізналася про зраду нареченого перед весіллям, але найбільше здивувала реакція моїх батьків

Мій майбутній наречений досить швидко зробив мені пропозицію після того, як ми познайомилися. З моменту першої зустрічі минуло трохи більше чотирьох місяців. Не можу сказати, що я його дуже кохала, але він мені підходив у всьому.

Ми вже з’їхалися, налагоджували спільний побут і активно готувалися до весілля. Якось він рано-вранці поїхав на роботу, а я прокинулася і ніяк не могла заснути. Валяючись у ліжку, почула сповіщення на телефоні, яке точно було не схоже на моє. Зирнула на тумбочку і зрозуміла, що він забув свій мобільник удома.

Телефонів його колег та друзів із роботи я ще не знала. Тому мені нічого не залишалося, як просто чекати, коли він помітить відсутність телефону та повернеться за ним додому.

Ще через півгодини телефон почав постійно дзвеніти. Повідомлення надходили одне за одним. Я підійшла, щоб глянути, від чого він так сильно розривається. І одразу побачила повідомлення від якоїсь дівчини.

Зайти в телефон, щоб прочитати все листування від початку до кінця, я не могла. Наречений встановив пароль, як і всі нормальні люди. Але за сповіщеннями було зрозуміло, що листування мало явно романтичний характер. Велика кількість смайликів та сердець не могли про це не говорити. Дівчина писала щось у відповідь на пропозицію зустрітись.

Я була просто спустошена. Адже ми тільки почали зустрічатися, ще й місяця не минуло з наших заручин. А його вже тягне зраджувати мені? Якщо він робить це навіть зараз, то що буде потім, коли ми втомимося один від одного?

У таких думках я провела весь день до його приходу. Виявилося, що він був упевнений у втраті телефону. Навіть не задумався про те, що міг залишити його вдома. Ну звичайно, інакше б одразу прибіг, щоб я не побачила випадково повідомлення від його коханок!

Я не стала вичікувати, щоб поставити йому всі питання, що цікавлять мене. Запитала, хто та дівчина, що писала йому з приводу побачення. Дякую і на тому, що викручуватися він не став:

– Тань, послухай … Вибач мене. Я справді нічого не зробив. Так, збирався з нею зустрітись. Так би мовити, погуляти востаннє перед весіллям. Але нічого не було, присягаюся! – явно злякано доповів він.

– Нічого не було, бо тебе вчасно спіймали. Якби ти не забув сьогодні свій телефон удома, то зрадив би мені. Адже так? – суворо сказала я, стримуючи сльози.

Він у відповідь лише мовчав. До кінця дня ми не розмовляли. Він відчував, якої страшної помилки припустився. Точніше, поки не встиг допустити. Але я все одно розцінювала це як зраду.

Наступного дня він поїхав на роботу, а я поїхала до батьків. Сидіти вдома наодинці зі своїми думками було найважче. Приїхавши до батьківського будинку, я одразу виклала все, що сталося, моїм батькам.

Вони, звичайно, були шоковані. Але не стали нічого коментувати, дослухали мене до кінця. Потім ще якийсь час мовчали і хмурились. Начебто приймали дуже важливе рішення. І ось тато взяв ініціативу на себе і заговорив перший:

– Доню, забудь. Помилки допускають всі, головне їх не повторювати. Я думаю, він і сам пошкодував, що таке витворив. Нічого, стерпиться-злюбиться, – підсумував батько.

Почувши це, я розплакалася. Я сама не знала, навіщо їхала до батьків. Мені треба було виговоритись і розповісти комусь про те, що сталося. Але коли тато почав свою промову, я раптом зрозуміла, що саме мені було потрібне.

Я чекала на підтримку. І дуже хотіла, щоб батьки зайняли мій бік, адже я їхня дочка. А вони, виходить, вигороджували його! Що означає «помилки допускають усі»? Я таких помилок не припускаю!

Вони повинні були порадити мені робити так, як я відчуваю. І запевнити, що підтримають мене у будь-якому разі, щоб я не вирішила. Як можна було так відреагувати? Ну звичайно, не їм же жити із чоловіком-зрадником!

Заручини я розірвала і з нареченим розлучилася. А за порадами та підтримкою я тепер звертаюся до подружок, а не до батьків.