– Я більше нікому не можу її довірити і я вірю, що ви полюбите одне одного…

День мав бути ідеальним. Лариса прокинулася з чудовим настроєм. Вона встала раніше будильника, хоча в неї був вихідний. Промені сонця освітили кімнату. Вона відкрила вікно і вдихнула свіже літнє повітря.  В телефоні море повідомлень.

День народження – її улюблене свято. Начебто й вже за 30, доросле життя, успішна кар’єра, а душа все ще чекаєш дива. Цей день Лариса вирішила провести вдома з вірними подругами, випити вина, смачно поїсти й заспівати караоке, як в далекі 20 років.

Прокинувшись о шостій ранку, Лариса взялася за підготовку. Подруги прийшли вже до обіду.

– Ви, мабуть, голодні  й прийшли на запах. – сміялась Лариса.

Дівчата сіли за стіл і почали вітати іменинницю. Раптом у двері подзвонили. Лариса побігла радісна відкривати. Там стояв листоноша, він вручив їй конверт без зворотної адреси, на якому було тільки написано: «З днем ​​народження, Лара».

Лариса завмерла. Колись давно 10 років тому вона дуже любила одного хлопця, вони жили разом 2 роки, але він зрадив її. Саме він називав її Лара.

– Що там? Що там? Відкривай. – раділи подруги.

Ларисі було ніяково. Лист щільний і товстий. Що там такого? З тремтінням в руках вона розірвала конверт.

” Люба Ларисо, пишу тобі я. Ти напевно дуже здивована, але я повинен це зробити. Я дуже завинив перед тобою …”

Лариса читала лист і гірко плакала. Подруги оніміли й не знали як поводитись, що сказати й просто слухали. Дочитавши листа до кінця, Лариса його завершила:

“Пам’ятаєш, колись давно ти любила коли я ховав від тебе подарунки, а ти радісна шукала. Я подумав, що і в цей раз ти з задоволенням відшукаєш свій подаруночок. Це карта скарбів. На кожному пункті відсутній шматочок карти. Як знайдеш бережи його, дуже тебе прошу. Твій Назар.”

Лариса розридалася ще голосніше, виявилося він пам’ятав все і навіть цю дрібницю. Лариса пішла в кімнату і довго плакала. Подруги дали їй час. Стало зрозуміло, що їй треба поплакати.

Через годину Лариса вийшла з повною рішучістю відшукати подарунок. Подруги її підтримали й вирушили на пошуки скарбів. Весь день дівчата розгадували ребус і під вечір знайшли останній шматок карти та лист від її Назара.

” Лара, я знав, що ти впораєшся. Я завжди в тебе вірив. Ти зараз, мабуть, стоїш обличчям до дитячого будинку. Там живе тепер моя дочка – Лариса. Її мама померла при пологах. А я … я тяжко захворів і зараз коли ти читаєш цей лист, швидше за все, мене вже немає в цьому світі. Лара, рідна, пробач мені, будь ласка, за весь біль, який я тобі колись заподіяв. Я вже розплатився сповна. Подбай, будь ласка, про мою дочку. Я більше нікому не можу її довірити і я вірю що ви полюбите один одного. Вона така ж як ти кмітлива, любить загадки та без кінця лопає шоколад, вона … ”

Лист обірвалося. Серце Лариси забилося зі страшною силою. Вона зрозуміла, що на цих словах обірвалася і життя її коханого. Сльози самі потекли по щоках.

Лариса підняла голову і побачила дитячий будинок. Гілки дерев немов привітно кивали їй у відповідь «так, так, це тут». Лариса зрозуміла, що більше її життя не буде колишнім. Тепер у неї є дочка і вона її чекає.

Як бути далі й що робити? Ларисі це ще треба вирішити.