Взяла на прохання дітей кредит, а вони вирішили дитину народжувати. Кредит їм віддавати нема чим

Син умовив мене взяти для них кредит, щоб вони могли купити квартиру. Їм потрібен був початковий внесок, а збирати самим їм видавалося довгим і безперспективним. Піддалася я на вмовляння. Повірила, що вони самі платитимуть цей кредит, хоча взагалі не розуміла, як вони збираються викручуватися, віддаючи і кредит, і іпотеку.

Але син запевняв, що у них усе підраховано, вони впевнені, що такі витрати потягнуть. Просто самим їм стільки грошей ніхто не дасть, а ось мені запросто.

– У тебе і зарплата через цей банк іде, і кредитна історія хороша. Тобі точно дадуть кредит, – умовляв мене син.

Мені вся їхня задумка не подобалася з самого початку. Я не розуміла, навіщо їм брати кредити, якщо можна спокійно пожити, підзбирати грошей на перший внесок, а потім брати квартиру.

На той момент молоді жили у моїй другій квартирі, я їх звідти не виганяла, хай собі жили б. Все ж мені легше, комуналку за неї не треба платити.

Здавати я квартиру не хотіла, надто багато мороки з мешканцями, але проти сина з невісткою нічого не мала. Жили б собі спокійно, збирали б гроші.

Але їм хотілося свого, жити на своїй території та бути там господарями. Начебто у моїй квартирі вони не можуть зробити так, як їм хочеться.

– Ти ж знаєш, ремонт там так собі, треба переробляти, а вкладатися в чужу квартиру бажання немає, вибач, – пояснив мені син.

Мають право, що тут сказати. Хоча ремонт там цілком пристойний. Вже кілька років у ньому пожити було цілком можливо, я вважаю. Але діти вирішили інакше.

Вони приглянули квартиру в іпотеку, але проблема в тому, що грошей на перший внесок не було, тому вони звернулися до мене. Сваха вже на пенсії, їй такий кредит не дадуть.

А треба було взяти в кредит гроші, не малу суму, це на мінімальний перший внесок. Для мене це просто величезні гроші, я такий кредит брати боялася.

– Та чому ти переживаєш? Ми з дружиною все порахували, у нас виходить і кредит гасити, і відразу іпотеку. Ось дивись… – пускався в пояснення син.

Довго вони мене вмовляли, півроку точно. Але зрештою я погодилася на їхні умови. Я беру кредит, вони несуть його в банк для іпотеки, більше я до цього кредиту не маю стосунку, вони самостійно його виплачують.

Перші два етапи пройшли добре. Кредит я взяла, діти за його допомогою взяли іпотеку, а потім почалися проблеми. Замість того, щоб активно працювати, молодята вирішили народжувати.

Виходить, що зарплата сина йтиме на дитину, та ще й декрет невістки, тобто грошей буде в сім’ї в рази менше. А іпотеку та кредит ніхто не скасовував.

Я з сином вирішила поговорити, дізнатися, що в них взагалі в планах, до чого мені готуватися. Було стійке відчуття, що я вже знаю відповідь, але хотілося вірити у краще.

Проте розмова із сином цю віру прибила на корені. Синок розвів руками і сказав, що кредиту вони вже не тягнуть, доведеться мені якось самій викручуватися.

Я була зла, бо мене підставили. Мені потрібно виплатити величезну суму за кредитом, який я навіть не використала на себе.

– Ну, вибач, так вийшло, – все, що зміг сказати мені син.

А потім він почав міркувати, що не все так погано. Я можу продати другу квартиру та погасити одразу весь борг, ще й залишаться гроші. Або ж я можу здавати другу квартиру, трохи додавати зверху – ось і набирається щомісячний платіж, теж цілком мені під силу і нічого страшного.

Від того, як він міркував, у мене зародилася підозра, що так все спочатку і планувалося – мене розводять на кредит, а потім швидко завагітніють і зіскакують з теми під пристойним приводом.

Я, звичайно, викручусь, і не з таких ситуацій викручувалась за своє життя, але бажання довіряти і допомагати синові та його сімʼї якось начисто пропало. Мої відчуття кажуть, що син мене обдурив, син мною скористався. Я це запам’ятаю надовго та зроблю відповідні висновки.