– Виховання дітей – обов’язок жінки. Навчися планувати свій час без мене, – повторював мені чоловік

Заміж я вийшла, зізнаюся, без особливого кохання. Думаю, і мій майбутній чоловік ніякої пристрасті до мене не відчував.

Просто кожен із нас був один для одного підходящою парою. Зустріти хорошу людину далеко за тридцять уже великий успіх.

Загалом після весілля ми з чоловіком жили тихо і спокійно, без сварок і скандалів.

Чоловік не пив, не зраджував. Поки наші друзі та знайомі то сходилися, то розлучалися, у нашій сімʼї панував вічний штиль. І багато хто нам навіть заздрив.

Народився син, потім донька. І ось тоді нарешті я побачила і усвідомила зворотний бік життя без кохання.

Поки я бігала по магазинах, займалася будинком та дітьми, чоловік щовечора, приходячи додому з роботи, сідав на диван та включав комп’ютер чи телевізор.

Повечерявши чи поснідавши, навіть не подякувавши і не прибравши за собою посуду, знову повертався на свій рідний диван. Мовляв, після роботи треба відпочивати.

Спершу я просила його про допомогу. Хоча б посидіти з дітьми чи відвезти їх у садок.

Але завжди натикалася на здивований погляд:

– Виховання дітей, як і домашні справи – обов’язок жінки. Навчися планувати свій час так, щоб усе встигати самостійно.

Після декретів вийшла працювати. Крутилася, як білка в колесі, і без ніг валилася в ліжко. А тут чоловік, який бажає близькості. У вихідні до свекра на дачу, через день до них же з важкими сумками з магазину. А чоловік все одно мною незадоволений – то сорочку не так попрасувала, то суп пересолила.

Загалом, згодом до мене прийшло розуміння, що мій чоловік просто патологічно байдужий до всіх навколо, окрім себе.

Йому начхати і на мене, і на дітей. Просто жити з сім’єю правильно, та й зручно, не більше.

Вперше, коли я задумалася про це, уявила собі, наскільки легше мені було б жити без постійних причіпок і капризів чоловіка. Але продовжувала терпіти, адже позбавляти дітей батька з такої причини нерозумно.

Того дня, коли я нарешті зважилася, діти виїжджали відпочивати до літнього табору. Спочатку думали, що відвезе всіх нас чоловік своєю машиною.  Але він спочатку довго плакався, що за тиждень втомився, а вранці доведеться рано вставати. А потім всунув мені ключі і сказав, що я чудово впораюся сама.

Справа в тому, що права я отримала всього два місяці тому і за кермом поки що почувала себе невпевнено.

Так, на машину є Каско, гроші чоловікові повернуть, навіть якщо я розіб’ю автомобіль. Але невже йому ні краплі не страшно за нас та наші життя? Найважливіше виспатися?

Коли я сказала, що боюся їхати сама і попросила чоловіка поїхати з нами, своїм звичайним спокійним голосом він сказав:

– Без практики ніколи їздити не навчишся. Вранці не буди. На добраніч!

Звичайно, я дуже старалася і доїхали ми до табору повільно, але без подій. Але за дорогу втомилася і перенервувала настільки, що з машини виходила з тремтячими руками.

Відчинила багажник і, зітхнувши, подивилась на сумки з речами. Схоже, все одразу взяти не зможу, доведеться нести у два заходи.

Мій одинадцятирічний синочок рішуче взяв найбільшу сумку і сказав:

– Мамо, речі я сам все віднесу. Дівчаткам тягати тяжкості не можна!

З розчуленням подивилася на нього. Справжній чоловік росте! Навіть незрозуміло, звідки це взялося. Його батько ніколи дбайливістю не страждав.

А синок, немов прочитавши мої думки, продовжив:

– Навіщо тобі взагалі такий чоловік, якщо ти сама все робиш? Тільки його доглядати доводиться, ще й вередує.

А дев’ятирічна донька додала:

– Навіть ми тобі допомагаємо вдома, а він ні. І ми ніколи не займаємося. Навіть не питає як справи. Він нас зовсім не любить!

Не знаючи, що відповісти, розгублено подивилась на дітей. Думала, вони ще малі, нічого не помічають. Ми зовсім не сварилися та й не скаржилася я на батька дітям ніколи.

А мої діти, що несподівано подорослішали, з двох сторін обійняли мене і запитали:

– Мамо, а давай жити самі? Без тата?

Якщо відверто, я вже давно думала про те, що хочу піти від чоловіка. Зупиняло лише те, як можуть відреагувати діти. Але якщо вони зовсім не проти – пора йти!

Я рішуче сказала:

– Отже. Постарайтеся у таборі чудово відпочити та весело провести час. Ну, а я подумаю над вашою пропозицією!

Приїхавши додому, проігнорувала скиглення чоловіка про те, що я їздила надто довго. Мовляв, зголоднів, а в холодильнику тільки вчорашня їжа, яку він не хоче. Навіть не спитавши, як ми доїхали і як справи у дітей, одразу побіг перевіряти, чи не подряпала я його улюблену машину. Так, останні сумніви в мене відразу зникли.

Мені вже давно пропонували перейти на іншу роботу. Там і зарплата вища, і житло, якщо потрібно, винаймають і оплачують.

Раніше відмовлялася, надто далеко було добиратися. Але якщо ми з дітьми переїдемо, то це вже зовсім не проблема.

Зателефонувала уточнити, чи в силі ще ця пропозиція. Мене з радістю взяли та навіть надали житло.

Дітей із табору забрала вже у новий будинок, де їм дуже сподобалося. Вже півроку живемо утрьох. Нарешті у мене з’явилося більше часу на спілкування з донькою та синочком, чому вони дуже раді.

Звісно, ​​більшість близьких та знайомих мого рішення не схвалюють. Адже нічого поганого чоловік мені не зробив.

Втім, як і хорошого – відповідаю я. А після того, як подала на розлучення, він жодного разу не зателефонував ні мені, ні дітям. Образився, певне.

Мені начхати. Зате тепер у нас нехай не повна, зате щаслива і любляча сім’я.