Втомився опікуватися своєю молодшою сестрою, яка вже доросла, але все одно сподівається на мене
У мене є сестра, яка молодша за мене на тринадцять років. Так вийшло, що я народився, коли батькам було всього по вісімнадцять років. Власне, через це вони й одружилися.
Я добре пам’ятаю своє дитинство. Так як мама та тато були досить молодими, вони дуже хотіли гуляти, незважаючи на наявність маленької дитини.
Коли я був зовсім маленьким, мене часто лишали зі старшими родичами. А коли підріс, батьки почали активно брати мене із собою. І, одразу скажу, це навчило мене самостійності. Я вмів і розважати себе, і готувати, і забиратися, і навіть доглядав інших, молодших дітей.
Але коли народилася моя молодша сестра Олеся, вони вже нагулялися, і, мабуть, хотіли стати батьками усвідомлено. Тому що її вони опікувалися по повній програмі.
Більше того, вони і мене підключили до цієї роботи. Як тільки сестра народилася, мені з першого дня вселяли, що я старший брат, чий прямий обов’язок – дбати про добробут сестри.
І якось згодом я до цього звик. Та й Олеся теж завжди знала, що коли що, вона має старшого брата, який стоятиме за неї горою. І, якоюсь мірою це сформувало її як особистість.
З одного боку, це ніби добре, тому що сестра росла впевненою у собі. З іншого боку, іноді мене дратувало, що вона надто багато собі дозволяла. А все тому, що знала: як би з кимось не посварилися, яких би дурниць не накоїв, вона все одно має старшого брата, який стоятиме за спиною і прикриватиме її.
І гаразд, це все було нормально, поки Олеся була підлітком та молодою дівчиною. Але звичка покладатися на мене в неї залишилася й у дорослому віці. І певною мірою я сам винен, що дозволяв їй перекладати на мене відповідальність за її життя.
Наприклад, якось вона посварилася зі своїм хлопцем і вирішила з’їхати від нього о третій ночі. Зателефонувала мені та зі сльозами в голосі попросила допомогти. Я приїхав, допоміг їй зібрати речі та перевіз до себе на квартиру. Хоча сам на той момент уже був одружений. Олеся ще потім майже два тижні у нас жила, і лише після цього повернулася до батьків.
При цьому тато з мамою ніколи не лаяли свою молодшу дочку за інфантильність та безвідповідальність. Ні, така її поведінка була для них нормою. Вони продовжували подавати все так, ніби я мушу дбати про Олесю завжди.
– Ми не вічні, – казали вони. – Ось помремо, ви одні один у одного залишитеся. Хто опікуватиметься Олеською? Ти!
Я й дбав. Часто навіть буквально розривався між своєю родиною та сестрою. А її життя ніби нічого не вчило – Олеся ставала старшою, але не розумнішою. Від першого чоловіка вона пішла з однорічною донькою на руках. А я одразу їй казав, що нічого доброго із цих стосунків не вийде.
І ось зараз сестра знову зібралася заміж. При тому, що її новий обранець нічим не кращий за попереднього.
Теж якийсь черговий мужик, який шукає себе в житті. Хоча йому вже за тридцять, постійної роботи в нього немає, він то веде тренування в спортзалі, то продає техніку, то ще щось подібне. Власної квартири немає – знімає, машина теж у кредит. Але Олеся впевнена, що це кохання всього її життя і із захопленням готується до весілля.
А я з жахом думаю, що не дай Бог Олеська вийде за нього заміж, народить ще одну дитину, а потім розійдуться.
І тоді мені доведеться тягнути сестру та її вже двох дітей. Я і зараз їй постійно допомагаю. То грошей підкину, то поможу з переїздом. То племінницю треба забрати звідкись, то самій Олесі допомогти. Я втомився від цього.
У мене є дружина та діти, чому я маю нести відповідальність за дорослу людину, нехай навіть це моя сестра? Але при цьому багаторічна звичка, а ще й батьки начебто мене не відпускають.
Я боюся уявити, що буде, якщо я заїкнуся, мовляв, нехай Олеся сама впорається з тим, що наробила. Мене ж просто зжеруть.