Все життя змушую чоловіка рухатися вперед і розвиватися, але більше не можу. Розлучаюся

Вже рік, як я намагаюся пояснити чоловікові, що його більше не люблю. Насправді, я навіть не впевнена, що кохала його колись. Ми з ним познайомилися влітку, в таборі, де обидвоє працювали вожатими. Тоді нам ще не виповнилося вісімнадцяти років.

Літо, море, теплі ночі, зірки, доросле життя. Загалом чудовий був час, але він закінчився. Восени Сашка забрали до армії, а я зрозуміла, що вагітна.

Мама на моє повідомлення відреагувала досить спокійно, мабуть, тому що в мене в самої від батька було тільки по батькові. Ні разу його не бачила, не чула і не знала, хто він.

Часи, коли вагітність у такому ранньому віці, та ще незаміжньої, піддавалася суспільному осуду, слава Богу минули. Підтримка мами та оточуючих допомогли мені спокійно пройти етап вагітності, підготуватися до пологів та дивитися у світле майбутнє.

Готуючись до виписки з пологового будинку з маленькою донькою на руках, я ніяк не очікувала, що зустрічатиме мене Сашко. Я була дуже здивована побачити людину, про яку мало що знала і на допомогу яку, в принципі, і не розраховувала. Крім того, до закінчення терміну служби йому було далеко.

Виявилося, що в нашому маленькому місті чутки розходяться набагато швидше, ніж можна було собі уявити. Якась мамина знайома, розповіла своїй знайомій, а та іншій знайомій, яка виявилася знайомою з родиною Олександра. Так вони дізналися, що я вагітна і коли мені народжувати. Сашко, почувши ці новини, зрозумів, хто батько цієї дитини, умовив командира частини відпустити у відпустку раніше, ніж треба, і примчав зустрічати мене з пологового будинку.

Своїм вчинком він мене сильно і приємно здивував, тому коли він зробив мені пропозицію стати його дружиною, я погодилася. Він був дуже кумедний, коли стояв на одному коліні у своїй вицвілій солдатській формі. Мама від цієї картини розплакалася.

У РАЦСі, з урахуванням усіх обставин, нас розписали у день подання заяви, заодно оформивши свідоцтво про народження Аліни Олександрівни. Урочистостей з приводу народження дочки та нашого весілля не було жодних. Все сталося так швидко, що ніхто й зрозуміти нічого не встиг. Сашко повернувся до частини, а я залишилася у мами ростити доньку.

Через рік, повернувшись із армії, Сашко забрав мене з дочкою до будинку своїх батьків. Ми тиждень відзначали його повернення, наше весілля та народження доньки. Потім радісне похмілля почало сходити, і почалося повсякденне життя.

Не маючи жодної освіти, окрім середньої, Сашко влаштувався у відділ позавідомчої охорони. Мені по господарству та з турботами про дитину дуже сильно допомагала свекруха і я, щоб не витрачати час даремно, вступила до інституту на заочне відділення за фахом бухгалтер.

Непомітно минуло п’ять років. Я закінчила інститут і влаштувалася за фахом, але на невелику посаду, у велику будівельну компанію. Сашко працював у позавідомчій охороні та вже став сержантом. Ми продовжували жити у батьків Сашка.

— Саша, це ж ненормально, що ми живемо у твоїх батьків, — одного разу я почала розмову з чоловіком. — Треба ж і самим якось жити починати, і батькам твоїм відпочивати треба.

— Світланка, ідея хороша, але платити чим будемо за своє житло? А тут і мати з Алінкою завжди допоможе. Їй тільки на радість із онукою поратися.

Чекаючи ще деякий час, я порахувала всі наші доходи та витрати, благо освіта дозволяла, і пішла збирати документи на іпотеку. Проконсультувавшись у всіх банках нашого міста, я повернулася з готовим рішенням, яке піднесла до чоловіка.

І ось ми вже кілька років живемо у своїй квартирі. Іпотеку практично закрили достроковими платежами. Аліна вже пішла до школи, мене підвищили до головного бухгалтера. Сашко став заступником командира взводу позавідомчої охорони.

— Слухай, Сашко, що ти в мене такий неромантичний? — якось спитала я у чоловіка. – За весь час спільного життя жодного разу не зводив мене нікуди. Ні до театру, ні до ресторану. Хоч би якраз квіти подарував. Хоча б на день народження чи Восьме березня.

– Світлана, ну що ти починаєш! Ти ж знаєш, яка у мене зарплата – я тобі її всю віддаю щомісяця.

Подібні розмови у нас відбувалися й раніше. Я вже починала шаленіти від того, що не можу змусити чоловіка рухатися вперед, а сам він був упевнений у тому, що все нормально.

— У відділі пити зі своїми колегами, чи то звання чиєсь відзначати, чи то посада – у тебе гроші є. Вітати своїх жінок на роботі до втрати пам’яті – ти маєш гроші. Купити квіти дружині на день народження – грошей не вистачає. Навіщо і навіщо ти тоді працюєш? Іди відучись і поміняй роботу.

— Мені пропонували до школи поліції вступити, я відмовився. Якщо поступлю, то це треба буде на сесії їздити, гроші витрачати. Та й ти як тут одна з дитиною? Тим більше, мені до мінімальної пенсії, два роки залишилося. Допрацюю та піду на пенсію.

Ми дочекалися його мінімальної пенсії, потім максимальної, потім вищої посади, щоб було вигідніше йти. Але з рухом уперед у нього виходило слабко. А якщо чесно, Сашко вирішив, що йому достатньо пенсії. Аліна вступила до університету та поїхала. Мені запропонували посаду головного бухгалтера у великому холдингу, але робота потребувала релокації.

— Сашко, напевно, буде непогано від того, що ми поживемо окремо, — висловивши, нарешті все, що я думаю про нього і про наш шлюб, запропонувала я. — Буде час подумати, а потім ухвалити рішення – розлучатися чи ні.

Рік ми живемо окремо, і весь цей час до мене доходять чутки про те, яка я невдячна. Сашко з усіх сил намагається зберегти сім’ю: і піднімався, на підйомнику вранці у моє вікно на четвертий поверх з букетом троянд, і влаштовував вечерю при свічках на даху висотної будівлі із запрошенням офіціантів та скрипаля. А я ніяк не реагую.

Кілька разів він зустрічав мене з роботи на дорогій машині, одягнений як денді та з букетом квітів. А мені чомусь його навіть стало жаль. Замість того, щоб дати мені пожити одній і розібратися зі своїми думками, він весь час маячить перед очима та ще й як яскравий папугай.

Де ж ти був раніше? Невже ти думаєш, що мені це треба було? А де була кава в ліжко, сніданок вранці, зустрічі світанку та заходу сонця?» – думала я.

Відкинувши всі ці думки, я вирішила подати на розлучення. Мало того, що він зараз залізе в борги, завойовуючи моє серце, то потім мені їх ще й віддавати доведеться, як законній дружині.