Вона відрустила своїх маленьких дітей гуляти без нагляду дорослих…

Минулого тижня я випадково зустріла свою однокласницю в торговому центрі. Ми з нею не бачились 10 років, хоча в школі були досить близьким. Ми поспілкувались декілька хвилин і вона запросила мене до себе в гості на вихідних.

В неділю я купила вино і тортик і вирушила в гості. Моя однокласниця Іванка жила в одному спальних районів мого міста. Я приїхала, зайшла в під’їзд, піднялася на 4-й поверх, подзвонила – і мене зустріли з розпростертими обіймами та накритим столом. Ми розговорилися.

Виявилося – вона щасливо заміжня, чоловік – перекладач в якійсь крутій фірмі, якраз у відрядженні в Мадриді був, так що базікати нам ніхто не заважав. В неї є діти – хлопчик і дівчинка, причому близнючки, по 3 роки кожному. Тільки у квартирі їх не було.

– Іванка, а куди ти дітей відправила? – Запитала я. – Бабусі віддала?

– Чому бабусі? – здивувалася подруга. – У дворі гуляють!

– Та ти що? Подивитися хочу! – загорілася я. – А з ким гуляють-то?

– Так з собакою, – посміхнулася Іванка.

– Як з собакою? – охолола я. – Тут, в місті ??? Ти ж сказала, їм по 3 роки!

– Ну так. Пішли на балкон – зараз сама все побачиш.

І ми вийшли на балкон, звідки відкривався вид на маленький, але цілком пристойно облаштований дворик, з одного боку виходив на арку, а з другої – на дорогу. У центрі двору, між гойдалок, була пісочниця. І в ній вовтузилися двоє її дітей. А поруч лежав, поклавши морду на лапи, ВЕЛИЧЕЗНИЙ англійський мастіф.

– А це наш Макс. У ньому 95 см росту в холці і 135 кг ваги, – тут же довірливо повідомила Іванка.

І тут дівчинка, що гралася з совочком, раптом кинула його і пішла до дороги з проїжджаючими по ній машинами. У мене всередині все завмерло. Ну гаразд, собака захистити дітей може – а як же машини???

Але закричати я не встигла. Коли до проїжджої частини залишалося метрів 7-8, пес пружно встав на лапи, зробив ОДИН довгий  стрибок і опинився поруч з дитиною. Після чого трохи нахилив голову, акуратно взяв дівчинку зубами за куртку, підняв над землею і, всупереч її протестам, приніс назад в пісочницю і зайняв колишню позу – голова на лапах.

– Тепер зрозуміла? – сміючись, запитала Іванка.

Я зрозуміла. Тому що з таким охоронцем і «нянькою» дітей можна було залишати де завгодно.