Вона сподівалась, що помста зробить її щасливою, але…

Надя з Іваном зустрічалися вже два роки. Їх стосунки почались у випускному класі, а тепер вони навчались в одному технікумі. У селі всі говорили, що це дуже красива пара. Все село, а головне Оля, не могли дочекатися, коли ж уже відбудеться весілля.

Але несподівано в селі з’явилася нова, красива дівчина Аня. Вона з сім’єю приїхали звідкись доглядати за її старенькою бабусею.  Аня в цьому році закінчувала заочне навчання в інституті, а її тато знайшов роботу в місті неподалік. Аня з мамою допомагали бабусі по господарству. Мама Ані була дуже хорошим кравцем, тому в селі вона теж потроху заробляла і вчила шити свою дочку.

Іван,  коли вперше побачив красуню Аню, то зовсім забув про Надю, закохався без пам’яті. Покинув Надю і став залицятися до Ані. Дівчина спочатку відкидала його залицяння, але незабаром зрозуміла, що сама закохалася, та так, що жити без нього не могла.

А Надя сльози лила кожен день, ні їсти, ні пити не могла, схудла, сама на себе не схожа стала. Ледь витягли її з цього стану, а рана на серці так і залишилася.

Аня з Іваном тим часом і весілля зіграти встигли й на поповнення в родині чекали. Ходять по селу за ручку тримаються, щасливі, закохані, а люди помічають, що ніколи Іван таким щасливим з Надією не був. Народилася у них дівчинка. Живуть вони спокійно, дружно, в любові та злагоді. Дочка підростає.

А у Наді так ні кого і не було, одна вечорами вдома сидить, та все про Івана думає, та планує як би Ані помститися, за те, що нареченого її забрала. Через пару років завагітніла Аня вдруге.

Надя взяла і плітки по селу пустила, що, мовляв, дитина, то не від Івана, а від іншого чоловіка і що бачили люди як Аня з ним цілувалася, так обіймалася. Попросила Надя приятеля одного запросити до себе Івана. Іван прийшов, випили трохи з приятелем, тут Надя підійшла, з ними сіла, випили ще.

Бачить Надя, що Іван добряче п’яний і стали Надя з приятелем наговорювати на Аню. Іван попросив їх замовкнути, тільки не заспокоїлися вони, а далі продовжили. Іван розлютився, і пішов.

Додому прийшов злющий. Аня як побачила, злякалася, а він з порога налетів на дружину і давай її бити ногами по животу, та по голові, все примовляючи: «нагуляти, нагуляла, значить. Виб’ю я з тебе цю дитину, нічого мене ганьбити на весь село, повія.»

Аня навіть не кричала, тільки прикривала живіт руками, дочка голосно плакала і просила тата перестати. На крик прибігли сусіди, ледь відбили в Івана дружину, повели її з донькою скоріше на вулицю.

На ранок, коли Іван протверезів згадав, що сталося, за голову схопився, побіг до сусідів в Ані прощення вимолювати. Не знає він, що на нього найшло вчора, ніби вселився хтось, ніколи він на Аню і голос-то не підвищував, а тут таке.

Сусіди сказали, що Аня в лікарні, дитину вона втратила. Іван від цих слів, сів на землю і заплакав. Поїхав він до дружини в лікарню. На колінах перед нею стояв вибачався, благав пробачити. А у Ані тільки порожнеча в очах. Після лікарні повернулася вона до чоловіка. Правда жити як раніше у них вже не вийшло. Зламалось в них щось після цього випадку, ніби чужими стали вони один одному.

Коли Надя дізналася чим закінчилася її помста, вона відчула жах і докори сумління, а сподівалася отримати задоволення, полегшення і радість. Після того, що сталося Надя попросила вибачення в Ані з Іваном і поїхала з села геть.

Аня з Іваном стали налагоджувати відносини й потихеньку жити далі, але завагітніти Аня більше не могла.