Віра закреслювала дні в календарі до своєї довгоочікуваної пенсії. І ось цей день настав, тільки жінка не стала щасливішою

Віра зненавиділа свою роботу. Прийшов новий начальник, тяжка людина. Він тиснув на співробітників, жахливо жартував, без прямих образ, а от так: «У клімактеричному віці людина не здатна переучуватися!» – робив зауваження, вимагав, щоб усі один про одного розповідали йому: хто що говорить і хто де помилився.

Становище стало важким. І нічого зробити не можна було: цей начальник був родичем власника компанії. А жінці рік до пенсії лишався. І звільнятися було небезпечно, невигідно, навіть безглуздо. І вона ось що зробила: такий «дембельський альбом», календарик. І почала викреслювати дні. День минув – вона його закреслила. Ще день знову закреслила.

Так Віра чекала виходу на пенсію. І настав цей день. Адже колись день визволення все одно настає. А Віра страшенно постаріла, почувала себе розбитою та втомленою, вона ледве ходила. Зморшки, синці під очима, депресія…

І жодної радості від пенсії – від позитивної пенсії! Бо вона жила, як у в’язниці. І проживала своє життя – викреслювала кожний прожитий день. Вона нічого хорошого не бачила, а було й хороше! Друзі на роботі були. Вдячні клієнти дарували подарунки та говорили приємні слова. Результати праці були добрі. І молодих фахівців вона чудово навчала – її поважали у колективі!

І, головне, була весна, потім літо, тепле та радісне, потім – золота осінь з дощами, потім снігова біла зима, потім знову зеленіли дерева та квіти цвіли… І чоловік був, і син із сім’єю, і кіт, і поїздки на дачу, і кіно, і кафе, і прогулянки набережною – і нічого від цього не залишилося.

Жодного хорошого враження та спогаду. Тільки це похмуре очікування і викреслювання, закреслення днів життя. І думка: «Скоріше б час минув!”

Час минув. Він стрімко минає. Але й ми проходимо разом із ним. Наше життя теж складається з днів, у яких є і погане, і добре, світле, але воно нічого доброго не бачило.

Закреслювала своє життя. Треба було чи піти з роботи, ризикнути, звільнитися, втекти, як із в’язниці втікають. Або прийняти ситуацію, але бачити і хорошее теж. Жити повноцінно. А начальнику сказати: «Ваші жарти мене зачіпають!» – і все. Виженуть так виженуть. Але це навряд.

Такі начальники боягузливі зазвичай. І начальника, до речі, прибрали точно того дня, як вона вийшла на пенсію. Календарик закінчився. Рік минув. Рік життя.

Не треба закреслювати та рахувати дні. І благати, скоріше б час минув! Він й так проходить надто швидко.