Віра була впевнена, що в її чоловіка є коханка. І вона так хотіла зловити їх “на гарячому”, що сама ледве не попалась

Що ближче Віра підходила до свого під’їзду, то тривожніше ставало в неї на душі. Підозри, що чоловік щось приховує від неї, з’явилися в неї вже давно. Ще з минулого літа, коли вони вперше із чоловіком провели відпустку не разом.

«Найгірше, — думала Віра, — що я сама на цьому наполягала. Говорила, що для підтримки добрих стосунків між чоловіком та дружиною це необхідно. Щоб не набриднути один одному, не втомитися один від одного. Наслухалася подруг, от і розхльобую тепер.

Віра тоді на всю відпустку поїхала з подругами за кордон, а чоловік із друзями на дачу.

Чотири тижні відпустки здавалися Вірі вічністю. Весь цей час вона була як на голках. Дочекатися не могла, коли ця відпустка закінчиться і вона, як завжди, цілком і повністю триматиме чоловіка під своїм невсипущим контролем.

— Я навіть не підозрювала, як це важко, — скаржилася Віра подругам і цим псувала їм настрій. — І сама йому запропонувала.

— Не ний, Ві, — відмахувалися від неї подруги. — Не грузи нас своїм дурнем. Не псуй нам відпочинок.

— Це ви всі винні, — нила Віра. — Це ви мене навчили, що іноді треба й без чоловіка відпочивати. А який тут відпочинок, коли я постійно гадаю, що він там зараз робить. Якби ви знали, дівчата, які картини стоять перед очима. Одна страшніша за іншу.

— Ну чого ти справді нагнітаєш, Віра, — говорили подруги. — Нічого з твоїм коханим чоловіком не буде. Відпочиньте один від одного,та й все А ваша любов стане від цього ще сильнішою.

— Відпочиньте! — палко відповіла Віра. — А якщо він зараз дурить мене.

— Якщо він такий і здатний обдурити, то він це запросто може зробити будь-коли, — розважливо відповіли подруги. – Чому ти думаєш, що він не робив цього раніше? З чого раптом у тебе виникли побоювання, що зараз він тебе обманює?

— З того, що ми ніколи так довго не були нарізно, — сказала Віра.

— Не хвилюйся, — казали подруги, — все буде нормально. Ярослав тебе любить і ніколи не обдурить.

Але слова подруг не заспокоювали, а навпаки, посилювали тривожність Віри. Вона представляла свого чоловіка і в її фантазіях поряд з ним виявлялася якась жінка. Коли відпустка закінчилася і Ввра повернулася додому, вона почала уважно стежити за чоловіком. І, звичайно, відразу помітила в ньому безліч змін.

— Ти став якимось не таким, Ярославе, — сказала якось Віра.

— Що? – не зрозумів Ярослав.

— Я говорю, змінився ти, — продовжувала Віра, дивлячись на чоловіка, як їй здавалося, всевидячим поглядом. – Іншим якимсь став.

– Яким іншим?

Віра знизала плечима.

— Не такий, як раніше, — відповіла вона. – Не тим, яким був до відпустки. Дивишся якось інакше. Розмовляєш по-іншому. Книги якісь дивні читаєш. Телевізор зовсім не дивишся.

— Дурниці кажеш, — відмахнувся Ярослав. — На книжки мої раптом звернула увагу. З чого раптом? А щодо телевізора, то я ніколи особливо його не дивився. Просто ти цього не помічала.

— Я ж говорю, що ти змінився, — відповіла Віра, — і дуже помітно. Помічаєш те, чого я не помічала. І це не я звернула увагу. А надто вже зміни великі. Самі в очі одразу впадають. Не можна не помітити.

— Люди постійно змінюються, — сказав Ярослав. — Ми щодня прокидаємось іншими людьми. Тільки якщо дивитися на це щодня, це не так помітно, як якщо звернути на це увагу через місяць. А минуло б більше часу, то ти ще більше знайшла б у мені змін.

– Та ні, – сказала Віра, – я зараз говорю про інші твої зміни.

Тяжко зітхнувши, Ярослав похитав головою і махнув рукою.

— Просто за чотири тижні ти трохи відвикла від мене, — сказав він. – Це нормально. Я теж від тебе… трохи відвик. Отже, тепер звикатимемо один до одного. Ти ж сама казала, що це корисно… для здоров’я подружніх стосунків.

— Говорила, — погодилася Віра, — але бачу я, що тобі дуже сподобалося без мене жити. Ні?

— Чому одразу сподобалося, — сказав Ярослав. — Втім… щось хороше в цьому, звичайно, є. Тож я згоден з тобою і, мабуть, це піде нам обом на користь. І я не проти, якщо ми колись це повторимо. Хочеш, можемо і цього літа. Я — на дачу, а ти — кудись із дівчатами за кордон.

– Звичайно, ти був би не проти, – уїдливо посміхнувшись, сказала Віра. – Хто б сумнівався. На дачу він знову зібрався! Мабуть, дуже сильно тебе зачепила ця дача.

— Та я в тому сенсі,  якщо ти не проти, — сказав Ярослав. — А ні, то й не треба. Двадцять років жили ми якось і без цього. Хочеш – разом на дачу. А хочеш – разом за кордон.

Віра посміхнулася.

— Ну-ну, — сказала тоді Віра, але за чоловіком все ж таки вирішила простежити.

Віра була впевнена, що якщо у її чоловіка хтось є, то, напевно, вони будуть зустрічатися у них вдома, поки вона на роботі. Думка про те, що Ярослав має іншу, так заволоділа Вірою, що вона вже не сумнівалася в цьому. Вона навіть склала уявний портрет цієї жінки. Звісно, ​​це була дуже гарна жінка. А головне, набагато молодша за Віру.

«Їй, мабуть, і двадцяти ще немає, – думала Віра. – Звичайно! Така запросто може будь-кого і від кого завгодно відвести. А познайомилися вони, швидше за все, на дачі. Ну, звісно, ​​на дачі. Де ж ще. А він? Як він міг? Ну, нехай я така наївна, що поїхала на чотири тижні, але він повинен розуміти своєю головою і розуміти, що можна, а чого не можна.

Зрештою, у нас двоє дітей. Нехай вони вже дорослі і живуть окремо, але це хіба дає йому привід так поводитися зі мною. А ця його фраза «людина постійно змінюється». Де він цього нахопився? Напевно, це вона йому задурила голову, ось він тепер і змінюється постійно. Нормальні чоловіки щодня не змінюються.

Сьогодні Віряайшла з роботи додому з єдиною метою. Щоб застукати чоловіка. Зазвичай, повертаючись із роботи додому, Віра завжди дзвонила чоловікові та попереджала його про це. Але сьогодні вона вирішила це не робити. Більше того, напередодні вона сказала Ярославу, що затримається на роботі до дев’ятої вечора.

Віра увійшла до під’їзду. Серце в грудях її стукало так сильно, що, здавалося, ще трохи і воно вискочить. Віая тихо відчинила двері й увійшла до квартири. Прислухалася. Тиша.

«Нікого немає, чи що? – розчаровано подумала Віра. — А тоді, де вони? У неї, чи що? І де мені тоді їх шукати? Адже я не знаю її адреси.

Але про всяк випадок Віра обійшла всю квартиру і все уважно оглянула. Віра подумала, що, можливо, вони вже пішли, і шукала хоч якісь сліди їхньої зустрічі. Але, нічого не знайшовши, Віра прийшла на кухню і зробила каву.

Вона думала, що робити і як жити далі, коли до квартири зателефонували.

– Ось воно! — схопившись із стільця, вигукнула Віра і пішла відчиняти двері.

На порозі стояв чоловік, років сорока.

— Добрий день, — сказав чоловік. — Ви Віра?

– Так, – розгублено відповіла Віра.

— А ваш чоловік? — спитав чоловік. – Він вдома?

— Із роботи ще не прийшов, — розгублено відповіла Віра. – А Ви, вибачте, хто?

— А я Федір.

– Федір? – перепитала Віра.

— Виконроб, — ​​сказав Федір. — Адже домовлялися, що сьогодні прийду щодо ремонту.

Віра згадала, що тиждень тому вона домовлялася з якоюсь фірмою щодо ремонту квартири і сьогодні мав приїхати фахівець, якого звуть Федором, щоб оцінити обсяг роботи та вартість. Але своєму чоловікові вона тоді нічого не сказала.

Чому не сказала? Не спеціально, звісно, ​​а… Ну, просто забула. Та й не до того їй було. Тому що Віра тоді була вся у своїх підозрах щодо вірності чоловіка і їй було не до таких дрібниць.

Крім того, усіма цими питаннями в їх сім’ї займалася саме вона. Ярослав не любив усі ці проблеми з ремонтами тощо. І він зі спокійною совістю доручав це все своїй дружині.

– Так-так, Федоре, звичайно, проходьте, – сказала Віра.

І ось з роботи повернувся Ярослав. Коли він увійшов у квартиру, то перше, що він почув, це гучний чоловічий і жіночий сміх, що лунав із спальні. Він пройшов до спальні. Якийсь чоловік стояв на вузькому підвіконні і поправляв штори, а Віра тримала його за ноги, щоб він не впав.

— Добрий день, — сказав Ярослав.

— Привіт, — весело дивлячись зверху вниз на Ярослава, відповів Федір.

— Доброго дня, — злякано сказала Віра.

– Допомога не потрібна? — спитав Ярослав.

— Упораємося, — сказав Федір.

— Розумієш, — безглуздо посміхаючись, почала пояснювати Вірра, — Федір потяг за штору, а карниз звалився. А я тебе попереджала, ти пам’ятаєш! Він почав його лагодити, а штора взагалі обірвалася. Карниз Федя вже закріпив, а тепер ми штору кріпимо. А я його тримаю, щоб він не впав.

— Ну-ну, — сказав Ярослав, — не заважатиму вам.

— Але ж ти не заважаєш нам, — вигукнула Віра, але Ярослав уже зачинив двері спальні.

Ярослав пройшов на кухню. Віра, провівши Федора, прийшла до чоловіка.

— Це не те, що ти подумав, — сказала вона. — Тут взагалі й думати нема про що, тому що… Я, звичайно, розумію, що з боку це все виглядає дещо дивно, але… Послухай, Ярославе, мені, між іншим, нема в чому перед тобою виправдовуватися . І не дивись на мене так.

— Ти ж сказала, що сьогодні працюєш до дев’ятої? — спокійно відповів Ярослав.

Бачачи, що чоловік зовсім не гнівається, Віра трохи заспокоїлася.

— Так вийшло… Розумієш… Все скасувалося і… Я прийшла додому раніше, — сказала Віра. — А з фіранкою вийшло випадково. Федір хотів якнайкраще і відсмикнув штору… Федір — виконроб. Я тобі не сказала?

Йому потрібно було вікна наші поміряти. Ми вже з ним все виміряли, залишилося лише вікно в спальні. Він штору відсмикнув, а… карниз звалився. Я, між іншим, тобі вже давно казала, що карниз на чесному слові тримається.

Ярослав слухав дружину, кивав головою та посміхався.

— Ти сам винен, що так сталося. І ти не смієш мене у чомусь підозрювати. Бо між нами нічого не було і не могло бути. Це просто безглуздо думати, що в мене і Федора… Що ти посміхаєшся? До речі, ще не відомо, де ти був весь цей час. І в мене дуже багато до тебе запитань. Нам треба серйозно поговорити, Ярославе.

— Віра, — спокійно сказав Ярослав. – Ми зараз зробимо ось що. Ти заспокоїшся, а після вечері ми підемо погуляємо, і ти все мені розкажеш. Домовились?

На прогулянці після вечері Віра розповіла чоловікові все як є. І про свої підозри, і про те, що вона сьогодні вирішила вивести його на чисту воду, і про те, хто такий Федір, і скільки їм коштуватиме ремонт. Уважно вислухавши дружину, Ярослав запропонував Вірі більше не відпочивати так довго один без одного. Віра з радістю погодилася на це.